Податкова амністія: що ЗНОВУ не врахував законодавець

Досвід країн в експериментах з податковою амністією доволі різний. І головне, він свідчить, що їх результати залежать не так від волі політичних лідерів чи їх амбіцій, як від економіко-правових передумов, які можуть бути або надзвичайно сприятливими, або абсолютно ні. Зокрема:
1. Амністія в більшості випадків має бути пов'язана з реформами податкового законодавства.
2. Держава, яка планує податкову амністію, має бути готова з одного боку спростити регуляторне середовище, з іншого - посилити контроль за дотриманням податкового законодавства по закінченню амністії. Інакше, як знову ж таки підтверджує практика інших країн, головна мета держави дуже банальна - спроба швидкого поповнення бюджету.
3. Частим приводом для проведення амністії служить незадовільний стан фіскальної системи.

Щоб вибрати правильний формат амністії, законодавець повинен також сформулювати відповіді на наступні головні питання:
1. На які групи платників податків націлена амністія?
2. Як амністія узгоджується з основними законами країни, включаючи Конституцію? Якими будуть основні правові наслідки для платників податків?
3. Чи не виникнуть нові юридичні лакуни через розроблений недосконалий або вибірковий механізм, якими скористуються громадяни для подальшого ухилення від сплати податків
4.Чи має амністія перманентний або одноразовий характер?
5. Чи можливі анонімні виплати податкової заборгованості?
6. Чи повинен платник податків повернути декларовані доходи, які знаходяться за кордоном, назад в країну?
7. Як подавати амністію в інформаційних джерелах і як переконатися в тому, що всі, хто може скористатися амністією, знають про неї і розуміють її механізми?
Як бачимо, через майже 1,5-річну дискусію на тему форматів податкової амністії – законодавець так і не сформулював відповідей на більшість з цих запитань.

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ «НАРІЖНІ КАМЕНІ»

Успіх податкової амністії передусім залежить від довіри до влади. Саме тому ефективнішими є амністії, які проводить нова влада на хвилі післявиборчої популярності. Зараз в Україні влада вже не нова, не секрет, що рейтинги правлячої партії, як і самого президента – стрімко падають. Отже, робити на цьому тлі такий доволі непопулярний крок, як примушення населення в глибокій економічній кризі поділитися грошима із державою – буде політичною помилкою. Але це не єдиний «наріжний камінь», який точно очікує податкову амністію.
У юридичній економічній доктринах (Malik and Schwab, 1991) виділяється цілий перелік таких «наріжних каменів» для податкової амністії.
1. Через недовіру до законодавця та влади в цілому - у сумлінних платників податків можуть виникнути очікування нових амністій і стимули до подальшого ухилення від податків. При цьому при масовому ухилянні від податків законодавець буде вимушений все більш схилятися до проведення нових амністій. Яскравий приклад податкові амністії в Індії (Das Gupta, Mookherjee, 1995);
2. Амністія посилає суспільству негативний сигнал про те, що податкові органи не здатні забезпечити збирання податків;
3. Амністія не завжди може вплинути на тих, у кого були причини ухилятися від податків раніше. При цьому несправедливість амністії може негативно вплинути на ставлення сумлінних платників податків до податкової системи. І до речі це один з аргументів експертів МВФ, які часто виступають проти податкових амністій.
Наприклад, кілька податкових амністій в Бразилії призвели до того, що платники податків зміцнилися в думці, що краще не платити податки, а чекати наступної амністії. Щоб забезпечити приплив коштів від амністій, місцева влада вимушено пішла на збільшення кількості податкових перевірок, що призвело до зростання кількості судових розглядів, і створило величезне навантаження на судову систему.

ЩО МАТИМЕМО В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ

Аналізуючи вище наведені параметри податкової амністії, що вже сформульовані в президентському законопроекті, виникає враження, що на тлі кризових явищ в економіці, держава за звичкою націлилась у кишеню пересічного українця. В суспільстві є запит на декларування доходів заможних громадян, власників великого бізнесу, держслужбовців та політиків, керівників держкомпаній. Але якщо основний удар податкової амністії приймуть на себе залишки «середнього класу» - це гарантує зрив та ігнорування всього процесу та ще більше укорінення недовіри населення до влади та будь-яких її експериментів із легалізацією. Тому слід було передбачити в концепції української податкової амністії можливість створення дійсно точки податкового відліку для заможних громадян, запровадивши низькі та зрозумілі ставки. Інакше – знову ж таки, максимум, що зможе очікувати держава – використання амністії для виникнення нових «схем» оптимізації. Буде створена ціла категорія громадян, які масово використовуватимуться при поступовій легалізації незаконних активів тих самих державних службовців. Наприклад, на ім‘я пенсіонера покажуть, що у нього є 1 мільйон доларів. Від нього буде сплачено податок при податковій амністії, «прокручено» суму через українську банківську систему і потім спокійно можна буде давати її «в займи» чи «дарувати» чиновнику чи іншій фізичній особі, у якій не все добре із легалізацією капіталів.
Також ключовим складовим успіху податкової амністії мають бути гарантії безпеки від держави та інвестиційна привабливість вкладання цих коштів в Україні (наприклад, тримання в тих самих українських банках). Наразі -цей критерій надто умовний. Українська банківська система не відрізняється стабільністю та адекватним гарантуванням вкладів, інвестування у вітчизняний бізнес – буде цікаво не всім, інвестування в ОВДП – доволі складно для пересічного громадянина. Отже, виникає серйозний ризик, що легалізувавши їх в Україні – гроші вже без проблем виведуть в іноземні економіки.