Держави сучасного типу оформились остаточно після Вестфальського миру 1648 року. Відтоді почали існувати саме національні держави, такими як ми їх знаємо.
Але кожен устрій, наскільки б він не був життєздатний,
переживає кілька етапів існування: зародження, розвиток, становлення, пік,
плато, стагнація та переродження. Принаймні так писав класик соціології Герберт
Спенсер щодо систем соціальної взаємодії.
Коли ми уважно спостерігаємо за політичними подіями
сучасності ми можемо віднайти певні закономірності. Брекзіт, події в іспанській
Каталонії, стрімка домінація Китаю та Індії, а також демонстративні амбіції
Росії показують нам, що історія світу на закінчилась, як писав Френсіс Фукуяма,
і велика шахівниця, про яку писав уже Збігнєв Бзежинський уже має інший вигляд,
ніж у 90-х роках.
Кожна держава виконує свої зобов’язання перед громадянами
шляхом державних інституцій, які покликані виконувати свої завдання у конкретній
галузі. Виходячи з цієї аксіоми, ми виводимо, що довіра громадян до державних
інституцій є запорукою стабільного розвитку. В таких умовах, важливо, щоб довіра
громадян до урядових інституцій була високою.
Чому це важливо?
Зниження довіри може призвести до зниження рівня
дотримання норм і правил. Громадяни та бізнес також можуть стати більш
несхильними до ризику, затримуючи інвестиції та інновації. Це також тягне за
собою зменшення ринку праці, що є важливим для відновлення
конкурентоспроможності та швидкого початку зростання. Таким чином завдання
держави - виховувати довіру. Адже виховання довіри - це інвестиція в економічне
та соціальне відновлення добробуту на майбутнього. Довіра є одночасно вкладом у
реформи державного сектору - необхідна для здійснення реформ - і, водночас,
результат реформ, як вони впливають на ставлення людей, а також організацій та
рішень, що стосуються економічних та соціальних питань. Як наслідок, довіра
громадян та бізнесу до влади є надзвичайно важливою для розвитку, ефективного
та результативного формування політики. Інвестування в довіру повинно
розглядається як виважений підхід до відновлення економічного зростання та
посилення соціальної згуртованості, а також ознакою того, що уряди вивчають
уроки криз.
Вірус COVID-19 чітко показав
наскільки важливо, щоб громадяни довіряли своєму уряду, оскільки це дозволяє
ефективніше боротись із пандемією. Як тільки вірус став головною темою кожного,
з’явились теорії та навіть суспільні рухи, які ставили під сумнів існування
загрози та закликали усіх опиратись системі охорони здоров’я. У таких випадках,
держава має донести свою інформацію до громадян та забезпечити цим легітимність
прийняття рішень.
У кожного своя історія
У країнах третього світу державні інституції є часто
формальними ознаками наявності демократії у архітектурі керівників
вождистського типу. Країни, у яких більшість влади сконцентрована у руках
однієї людини, державні інституції всього-навсього є його інструментом втілення
власної політики. Часто у таких країнах довіра до окремих інституцій показує довіру
до самого вождя, який керує цими інституціями.
Повертаючись від історичної теорії в реальність, цікаво
спостерігати за, так званими, перехідними країнами, які наразі здійснюють
процес реформування державного механізму. Прикладом може слугувати Україна.
У 2014 році відбулась “Революція Гідності”, яка вигнала корумповану команду президента Віктора
Януковича та почала посилену інтеграцію до Європейського Союзу. При цьому,
через шість років після Революції, далеко не кожен українець відчуває позитивні
зміни.