«Добрі наміри» Закону №691-IX – чергова мильна булька

У 2020 році пандемія визвана COVID-19 нанесла не тільки шкоду організму людини але стала серйозним викликом для економіки багатьох країн. Україна не стала винятком.

Внаслідок  пандемії в Україні значно погіршилося матеріальне становище населення. За даними НАН України, ООН та UNICEF кожен другий українець у 2020 році опинився на межі бідності, а кожен десятий без роботи. Така статистика вказує на те, що половина українців  потенційно живе на суму, щомісячну, що не перевищує прожиткового мінімуму  (3922 грн., листопад 2020 року).

Здавалося, що проблему, частково, можна вирішити через споживче кредитування. Можливість швидко і недорого вирішити дрібні фінансові потреби пов’язані з лікуванням, придбанням необхідної побутової техніки чи інші проблеми привабила багато українців.

Але, як завжди буває в українських реаліях, вбачається одне, а по факту ми отримали в червні 2020 року Закон України №691-IX, «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19». Закон, який передбачає недопущення санкцій проти неплатників по кредитах під час дії карантину.

Зауважимо, що про можливі негативні наслідки прийняття зазначеного закону попереджали заздалегідь, так:

Науково-експертне управління Верховної Ради України зазначало, що «такий підхід не враховує того, що частина позичальників у період дії вказаного карантину продовжує свою діяльність у звичайному режимі і має можливості для добросовісного виконання своїх зобов’язань за вказаними договорами. На нашу думку, звільнення всіх позичальників незалежно від умов їх діяльності від відповідальності за невиконання зобов’язань за договорами кредиту (позики) може призвести до суттєвих і невиправданих збитків кредиторів (позикодавців), що також матиме негативний ефект для економіки».

Юридичне управління ВРУ також попереджало, що «пропоноване законопроектом звільнення поширюватиметься на всіх суб'єктів господарювання, незалежно від безпосереднього випливу встановленого Кабінетом Міністрів України карантину на їх діяльність, має місце порушення визначеного статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» принципу державної регуляторної політики щодо збалансованості у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави».

Отже, можемо зробити висновки, що Закон №691-IX хоч і виглядав на перший погляд начебто, справді, покликаний допомогти людям пережити кризу, захистивши позичальників, що з різних причин не мають можливості обслуговувати кредити, але, як це нерідко буває з українськими законами, коли їх приймають методом «зеленого принтера», і цей документ спрацював «навпаки».

Що ми маємо? Значна кількість боржників (тих, хто й раніше не любив платити по зобов’язанням) стала трактувати Закон як таку собі «індульгенцію», можливість безкарно не повертати позик, оскільки жодні фінансові санкції під час карантину за це не загрожують. Така позиція призвела до зростання прострочення за кредитами на 24%.

За даними аналітики Opendatabot, загальна кількість боржників у 2020 році,  в Україні, зросла на 300 тисяч, або на 18% порівняно з попереднім роком. При цьому близько половини цієї кількості (150 тисяч осіб) припадає на боржників за кредитами (розслідування ZN:  Благими намірами, або дещо про фінансовий популізм і його наслідки).

Експерти в банківській сфері зауважують, що завдяки Закону №691-IX з’явився додатковий  тиск  на банківську систему. Так як об’єм проблемних кредитів у портфелях банків – на рівні  42%, або 450 млрд грн. Такий показник негативно впливає на всю фінансову систему країни, і підігріває ризик знецінення гривні.

Національний банк України, повідомляє - прибутки банків за минулий рік знизились на 27% до $1,5 млрд. Із 73 українських банків 11 повідомили про збитки і 62 — про прибутки. Отже, ми маємо недорахувався надходжень і державний бюджет України з дірою - 215,5 млрд грн.

Декілька місяців тому НБУ  попереджав, що не менше 10% коротких кредитів  можуть стати непрацюючими через кризу. За даними «Українського бюро кредитних історій», загальний рівень прострочення на ринку споживчих кредитів ще в I кварталі 2020  становив 20%. За підсумками року – частка прострочених споживчих кредитів – не менше 25%. У деяких банках понад третина. 

Отже, в умовах збільшення обсягів прострочених кредитів уповільнилося зростання споживчого кредитування. Як наслідок, банки змушені ретельніше перевіряти позичальників, і частіше відмовляти. Відтак, навіть відповідальні українці, які час від часу брали кредит на придбання, наприклад, побутових товарів, ремонт техніки тощо, втрачають таку можливість. 

Кредитування, як і інші фінансові інструменти, як відомо, ґрунтується на ринкових механізмах. І не надто любить сторонні «силові» втручання, зокрема, і з боку держави, навіть якщо вони викликані «добрими намірами». Це, схоже, не до кінця розуміли представники влади, коли, не прорахувавши наслідків, продукували деякі заходи, покликані, начебто, допомогти українцям пережити кризу.

Також, зазначимо, що Закон №691-IX продовжив традицію створення колізійності законодавчих норм, так як залишив дискусійним питання – чи можуть банки стягувати штрафи, що набігають, через 30 днів після карантину? В законі прописано, що банки не можуть стягувати штрафи, але не прописано, що не можуть нараховувати штрафи за прострочення. Боржники можуть виявитися в ситуації, коли штрафи за неплатежі стануть великими і їх банки зможуть стягнути. Про, що і застерігають експерти (Єгор Киян).

Отже, кошти боржникам у будь-якому разі доведеться повертати. Так як комерційні банки не можуть просто так прощати громадянам виплату кредитів. Якщо вони це зроблять, то не зможуть виплачувати людям відсотки за депозитами.

Напевно, компенсувати банкам прострочку та відсотки за кредитами могла би держава. Як і взагалі взяти на себе обов’язок потурбуватися про громадян, котрі потрапили у скруту через карантин. Для таких випадків і є резерви спеціальних фондів, а також кошти державних банків. (Геннадій Рябцев).

На сьогодні проблема неплатежів за кредитами зайшла в глухий кут.  В глухий настільки, що змусила НБУ звернутися до МВФ з питанням про можливість створення спеціальних судів. Голова НБУ  Кирило Шевченко нещодавно заявив – «Ми обговорюємо варіант створення в Україні спеціалізованого суду або палати суду, який буде розглядати питання між кредиторами і позичальниками».

Отже, в чергове можемо констатувати, що не продумані, не прораховані та, на перший погляд, «гарні ініціативи» від наших можновладців обертаються, знову, черговою законодавчою булькою для українців.

І останнє – українцям потрібні не нові суди, а потрібні, врегульовані закони, які б не створювали передумови для чергового правового нігілізму зі сторони учасників ринку.

Демократія, ринкові правила вільної конкуренції – це, перш за все, процедури! Процедури виписані на основі принципів ефективного регулювання, а не «хотелок», які створюють в системі диспропорції та ризики переходу суб’єктів господарювання в тотальну «тінь» та замість того щоб збільшувати вітчизняний фінансовий ринок, чи хоча б його стабілізувати, у зв’язку з пандемією, спричиняють його неминуче системне зменшення, абсолютно не враховуючи неминучі фінансові ризики для суб’єктів ринку уже в самі короткостроковій перспективі!