Когда украинцы перестанут делить друг друга на правильных и неправильных
День Соборності існує, до реальної соборності ми ще маємо дійти.
Питання в тому, що українці дійсно геть різні. "Різність" досі є сильнішою за "однаковість".
Есть Восток, є Захід, але і Юг, і Південь - теж різні. Буковина геть не схожа на Галичину, харьковские невероятно отличаются от луганских, що вже казати про взаємопорозуміння між Закарпаттям и Донецком?
Гадаю, тут вся справа всередині кожного з нас. І це не питання мови чи віросповідання. Для мене ніколи не було проблемою спілкуватися українською или говорить по-русски, я ніколи не бачив ворога у мешканцях Львова или выходцах из Донецка. Мій власний досвід завжди вказував, що є покидьки і там, і там. Є також гідні люди з обох боків. Я з однаковим задоволенням відпочивав у Карпатах и ездил в гости к друзьям в Донецк (до оккупации).
Общаться со всемия я учился постепенно. Я теж чув у дитинстві байки про бандерівців, які вбивають за русский язык. На власному досвіді я пересвідчився, що це маячня.
Тепер я пішов навіть далі. Я легко спілкуюся навіть з тими людьми, які мені не подобаються. Завдяки численним випадкам участі в ток-шоу, я навчився цій толерантності. Нехай переді мною "соросенок" або "ватник" - я навчився поважати усіх людей та не переходити межу, за якою починаються образи, цькування тощо. Оцінюю виключно дії людей, а не самих людей. Якщо співрозмовник несе маячню или гонит пургу - моя оцінка є однаковою. Але я готовий визнати слушність поглядів и резонность аргументов.
Це найважливіший мій досвід останніх двох років. Багато років я ідеологічно був справжнім затятим "соросенком", але зараз навчився роздивлятися людей і в "соросятах", і в "регіоналах", і в усіх інших представниках українського суспільства. Є лише декілька людей, яким я принципово не потисну руку, але це не ідеологія, а моє власне ставлення до того, що зробили ці люди. Ненавидіти когось лише тому, що він не є правильним українцем - для мене це нісенітниця. Я зву таку рівновіддаленість справжньою свободою, і пишаюся тим, що вважаю українцями усіх нас, незалежно від ідеології, мови та віросповідання.
Але я визнаю, що далеко не всі так сприймають життя. Пропаганда, ідеологія та виховання - працюють. А деінколи - генетика, надзвичайно міцна річ. Врешті решт, людям подобається ненавидіти. І неважливо, чому ненавидіти - це просто спосіб висловити те, що палає всередині.
Приводів для ненависті - безліч. Є різні прошарки населення, є різні покоління. Багато хто зростав у совєтській парадигмі, а вона тримає сильніше за будь-яку релігію. Є випадки українців, які зазнали утисків з боку інших українців - вони мають всі причини ненавидіти своїх візаві до кінця життя. Ну і звісно, гроші та політика працюють. Є професіонали з розпалювання ненависті.
Тому Україна вже двічі об'єдналася - у 1919 та у 1991 роках. Але всередині ми досі роз'єднані. Суспільство прошите чорним та білим. Люди поділяють світ на своїх та чужих. "Патріоти" радіють, коли б'ють "патриотов", і навпаки. На цьому грають політики та диктатори. Їм вигідно поділити світ на "соросят" та "проросійських". Для них ідеальна ситуація, коли патріоти Львівщини ненавидять патриотов Одессы.
Гадав, що нас з'єднає війна. Що нехай ми різні, але завдяки ОРДЛО відчуємо, що ми всі українці. Що Україна - це держава, але не національна - а мультинаціональна. Що нехай ми різні генетично, етнічно, мовно, релігійно. В цьому немає проблеми. Ми більше Сполучені Штати, ніж Японія. Мешканці США - сплошь "понаехавшие", але вважають себе одним цілим народом. Гадав, так станеться і в Україні. Частково так і сталося. Але не на 100 відсотків.
Гадаю, це виправить лише час. Сьогоднішні покоління українців доросліше 30-ти до кінця життя вважатимуть один одного ворогами. Але потім придуть діти, які з'явилися та жили за часів єдиної України. Для них не матиме значення мова, тому що всередині них не існуватимуть тригери ненависті на кшталт "бандерівець", "хунта" чи "вата". Вони будуть з подивом дивитися на медведчуків чи порошенків, тому що для них Україна - це просто дім. Ну і звичайно, вже не буде Путіна. Він одіозний, але він лише людина.
Гадаю, тоді і станеться справжня Соборність. Чекати недовго. Тому імпульс до єдності - він вірний. І він спрацює, рано чи пізно.
Зі Святом усіх нас!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.