Останній шанс для президента

Як главі держави відновити втрачений контроль над регіонами та яка у цьому роль префектур? – розповідає Василь Хрущ

Результати місцевих виборів для президента Володимира Зеленського та провладної партії виявилися не надто втішними. Хоча вони і отримали найбільше мандатів у місцевих радах серед усіх партій, але суттєво поступилися самовисуванцям. Як наслідок, за статистикою Центральної виборчої комісії, лише близько 14,5% місцевих депутатів по всіх країні належать до «Слуги народу». З головами громад ситуація не набагато краща. Члени провладної партії - приблизно 16% серед новообраних. До того ж, жоден кандидат від «слуг» поки не має реальних шансів очолити обласний центр.

            Ще до оголошення результатів було очевидно – президент та його партія стрімко втрачають підтримку. Отримати локальні «монобільшості» у місцевих радах їм не вдасться. Але того, що показники виявляться настільки низькими, у «Слузі народу» явно не чекали. Навіть шанс «бути почутим президентом» через нашвидкуруч впроваджене опитування, не мобілізував критичну масу електорату Зе!Команди.

Рік тому «слуги» отримали більшість голосів на виборах до Верховної Ради практично по всій країні (за винятком Львівської, Донецької та Луганської областей), а за президента Зеленського у другому турі проголосували всі регіони, окрім Львівщини. Тепер же областей, де «Слуга народу» стала лідером - в рази менше. Серед останніх опор президента Дніпропетровська, Житомирська, Чернівецька, Запорізька, Чернігівська та Сумська області. Як бачимо, у більшості регіонів підтримка критично впала. Візьмемо хоча б Київ. На парламентських виборах минулого року, усі мажоритарники, що здобули перемогу, належали саме до президентської партії. А на виборах до Київради, «Слуга народу» отримає лише 12 мандатів зі 120. Є й міста, де провладна партія взагалі не долає прохідний бар’єр. Це, наприклад, Львів.

            Найкращий результат на місцевих виборах поки отримують самовисуванці та локальні політичні проекти. Це яскраво демонструє  – місцеві еліти користуються не аби якою підтримкою та довірою у населення, значно більшою, ніж центральна влада. І подібна концентрація «сили» у регіонах суттєво підриває авторитет «центру».

            Зараз у команді Зеленського результати виборів намагаються представити у позитивному ключі. Формально, раніше у їх політсили взагалі не було представників у місцевій владі, а тепер з’явилися і майже всюди. Та насправді – команда суттєво втратила. До реформи децентралізації президент мав повну владу на місцях через голів обласних державних адміністрацій. Він призначав їх своїм рішенням, а ті слідкували практично за усім життям у регіоні: починаючи від дотримання законів та закінчуючи розподілом бюджету. Але з ухваленням проєкту Закону щодо децентралізації влади голови ОДА просто зникнуть. Тому, після місцевих виборів та закінчення реформи децентралізації Володимир Зеленський не лише втратить частину влади, він отримає регіони, які взагалі не будуть від нього залежними. І ситуація ця – насправді загрозлива.

            Завдяки децентралізації повноваження влади на місцях суттєво розширилися. Регіони отримали більше коштів, більше можливостей ними розпоряджатися, та більше шансів дистанціюватися від політики «центру» в своїх рішеннях. З одного боку децентралізація – це добре. Адже хто, як не місцева влада, знає краще: у якому напрямку має розвиватися регіон, де його «слабкі місця» та куди варто спрямувати кошти в першу чергу? Та з іншого боку, така повнота повноважень може загрожувати не лише масовим безконтрольним дерибаном бюджету, а й ухваленням рішень, що можуть дискредитувати владу президента. Місцева влада як на сході, так і на заході країни може мати свої погляди, до прикладу, на події на Донбасі, чи стосунки України з Росією. Ці погляди можуть відрізнятися від офіційного Києва, але впливатимуть на рішення місцевих рад.

            Для того, щоб регіони не поринули у хаос, президенту важливо мати бодай якісь важелі впливу. І в цьому випадку на допомогу голові держави міг би прийти досі не створений інститут префекта. Фактично, префекти – це єдиний інструмент, який міг би допомогти Зеленському зберегти контроль над регіонами. Саме префекти повинні вести нагляд за дотриманням законів на місцях. Щоб досягти цього, вони можуть навіть призупиняти рішення органів місцевої влади, якщо ті суперечать Конституції та іншим законам України, чи узагалі скасовувати такі рішення в судовому порядку. Звісно, префекти не матимуть таких широких повноважень, як голови ОДА, але водночас у них є достатньо важелів впливу, щоб бути противагою відцентрових тенденцій, підтримувати зв’язок регіонів з центральною владою. Саме завдяки ним держава повинна запрацювати як єдиний механізм.

            Водночас, щоб контроль справді зберігся, роль префектів мають виконувати сильні лідери, які, навіть за умови низького рівня підтримки політики центру у регіоні, зможуть завоювати авторитет і в місцевих очільників, і в представників громади. Цих людей ще належить обрати на відкритому конкурсі. Та вимоги до майбутніх префектів, повинні бути прописані виходячи з об’єктивних реалій, які продемонстрували нам місцеві вибори.

            На жаль, зараз новообрані регіональні органи влади в один момент можуть залишитися фактично без контролю. Тому, на мою думку, одним із першочергових завдань для Верховної Ради зараз має бути ухвалення поправок до Конституції, а згодом – і закону «Про префектів».  Нині префектури – єдиний шанс для президента не втратити контроль над країною. Від того, наскільки він зможе оцінити цей шанс та використати, залежить успіх його політики до самого кінця терміну повноважень.