Професор Валецький: «Медицина – мій спосіб життя»

В одній родині –­ дев’ятеро лікарів

У дружній родині Валецьких з Луцька аж дев’ятеро лікарів. Передусім це нинішній глава сім’ї, доктор медичних наук, професор,найдосвідченіший лікар-фтизіатр краю, багаторічний керівник обласного протитуберкульозного диспансеру Юрій Миколайович та його кохана дружина Руслана. Батьки обох теж працювали медиками. Нині рятують пацієнтів і дорослі діти подружжя Валецьких – Роман і Юрій.

– Сини виховувалися в лікарській атмосфері, тому не дивно, що пішли нашими стопами, – каже глава родини. – Старший, Роман, досі працював лікарем-урологом у Ковелі. А нещодавно його запросили на роботу до Львова в престижну лікарню. Молодший син Юрій нині працює лікарем-офтальмологом відділення мікрохірургії ока Волинської обласної клінічної лікарні. До речі, його дружина, наша невістка, теж лікар.

  Зважаючи на досвід, доктор медичних наук Юрій Валецькийкатегорично стверджує: медицина – це не професія, а спосіб життя. Бо справжній медик працює цілодобово, щохвилинно думаючи про стан пацієнта.

– Це стиль, мій спосіб буття, – переконує чоловік. – Буває, ходиш лісом по гриби або сидиш на риболовлі, а в голові таки рояться думки про хворого: постає в пам’яті рентген-знімок або перебіг недуги…Постійно, навіть на відпочинку думаєш-терзаєшся за пацієнтів, бо цепривили батько й ненька з пелюшок. Подібно й ми з дружиною синів так виховали.

Майбутній професор любов до медицини ввібрав із молоком матері. Як інакше, коли батьки працювали лікарями. Малюком бавився медичними колбами та мікроскопами.Замість мальованок розмальовував лікарські посібники. А ліпшими друзяками малого Юрчика в селі були пацієнти, яких рятували тато з мамою.

– Про професію лікаря почав мріяти ще з третього класу, – пригадує Юрій Миколайович.

Розпочав блискучу кар’єру з рядового лікаря-ординара.І дослужився до генерального директора Волинського обласного протитуберкульозного диспансеру. Заодно викладаючи наукові дисципліни в університетах і коледжах.

– Я поєднав практичну медицину з науковою, – зазначає лікар. – У 2000-му захистив кандидатську дисертацію, а через сім років – докторську. Згодом отримаввчене звання професора. Поєднував практичну медицину з викладацькою та науковою роботою. За сумісництвом досі викладаю в Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького. Сьогодні працюю лікарем-фтизіатром Волинського бласногофтизіопульмонологічногомедичнгоцентру.Заодноє координатором експертів обласного управління здоров’я охорони здоров`я облдержадміністрації за спеціальностями фтизіатрія та пульмонологія.

Варто наголосити, що лікар дотримується винятково здорового способу життя. Не курить, не п’є спиртного. Активно займається спортом – плавання, волейбол, велосипед, настільний теніс, лижі.

– А ще полюбляю ставати на ковзани,– посміхається Юрій. – Благо, в Луцьку зберегли льодову арену для ковзання та хокею.

Примітно, що лікар і словом, і діло, тобто власним прикладом пропагує здоров’я. Щоби волиняни менше хворіли, переконаний: нині бракує уваги дієвій профілактиці захворювань та фінансування найнеобхідніших оздоровчих програм. Як то боротьби з інфікованістюзбудником туберкульозу.

– Якщо людина інфікована туберкульозною паличкою, то впродовж життя, як тільки знизиться імунітет, має шанс будь-коли захворіти, – зазначає професор.

Лікар наполягає на терміновому збільшенні фінансування медицини на місцевому рівні.

– Не таємниця, що на боротьбу з туберкульозом цього року виділено вп’ятеро менше грошей, ніж торік, – констатує Юрій Миколайович. – Тому більшість хворих лікуються амбулаторно, себто без належного стаціонарного лікарського контролю.

Відтак професор воліє долучитися до депутатського корпусу Волині, щоби через посередництво влади рятувати місцеву медицину, тобто земляків-пацієнтів.

– Лише вибрані тези із запланованого: як депутат, ініціюватиму збільшення фінансування для поліпшення оплати праці та умов перебування хворих у стаціонарі, – наголошує професор. – По-друге, наполягатиму на примусовому лікуванню хворих на туберкульоз, аби врятувати від інфікування здорових волинян.А головне: ініціюватиму виділення більшихкоштів на харчування пацієнтів. Адже туберкульоз – соціальна недуга, якою хворіють переважно злиденні люди та безхатьки. Щоб їх вилікувати, потрібне посилене, так зване лікувальне харчування.

Як висококваліфікований фтизіатр-борець із туберкульозом, Юрій Миколайович наполягатиме на масовому діагностичному тестуванню волинських діток шляхом проведення реакціїМанту. А також введенні додаткових виїзних профілактичних флюорографічних оглядів, особливо на селі.

– Я розумію, що це дорого. Але зважайте, що одна гривня, яка вкладається на профілактику та боротьбу з туберкульозом, обертається на 47 гривень економічного виграшу. Не кажучи про врятоване здоров’я моїх земляків-волинян, – констатує лікар.

Щоб реально реалізувати задуми, професор Юрій Валецькийвирішив піти в депутати обласної ради. Переконаний: обранецьгромади мусить мати передусім фаховий і життєвий досвід, сповідувати християнську мораль.

– Я розміняв уже п’ятий десяток, у шлюбі 30літ, виховав двох синів, досягнув певного рівня впрактичній і науковій медицині – маю повне моральне право, навіть зобов`язаний рухатися далі, –каже професор. – Робитиму все можливе для вдосконалення та покращення якості життя волинян.

Лікар ніколи не був партійним. Але сьогодні, згідно із законом, кандидат у депутати мусить представляти партію.

– Проаналізувавши діяльність багатьохіз них, обрав партію «Силаі честь», – зізнається Юрій Валецький. –В обласній організації цієї потужної політичної сили мені імпонує те, що вона зуміла згуртувати навколо себе досвідчених фахівців, відомих та неординарних особистостей, патріотів. Багатьох з них знаю особисто, про інших чув багато позитивного. Одне слово, команда формується з чесних особистостей із позитивним іміджем і незаплямованою репутацією. Саме серед цих професіоналів бачу себе.