Крім драконівських заходів з ізоляції людей для успіху в боротьбі з коронавірусом потрібно терміново запустити реальне масове тестування спочатку десятків, а потім сотень тисяч українців.
Введення у країні суворих карантинних
обмежень у відповідь на епідемію COVID-19 – захід і вимушений, і дійсно
необхідний. Як свідчить досвід і Китаю, і Німеччини та інших європейських
країн, які рішуче вдалися до таких заходів – це обов’язкова умова для швидкої
локалізації та успішного зменшення масштабів епідемії.
Обов’язкова, але сама по собі НЕ достатня.
Оскільки не достатньо просто намагатися всіма засобами
максимально ізолювати усіх людей у своїх домівках. На 100% забезпечити цю
ізоляцію не можливо – навіть за допомогою свідомого погодження громадян на
самоізоляцію. А тому щоденно на вулиці будуть виходити не тільки здорові,
а й ті, хто вже є носієм та розповсюджувачем хвороби. Але про це не знає, поки
вірус за два тижні скритого розвитку не дасть про себе відкрито знати.
Тому повністю синхронно із тим, як
влада успішно виконувала завдання з ізоляції людей (і у цій сфері на 100%
будуть продовжуватися нові обмеження) їй потрібно було запускати й масове
тестування українців. Щоб виявити та повністю ізолювати тих
самих розповсюджувачів вірусу, на 100% виключити їхнє контактування із
здоровими людьми.
У цієї роботі було дві фази. Перша – коли вірус до країни
заносили ззовні, у лютому – на початку березня. Тоді було набагато простіше
організувати процес тестування ще відносно не чисельних потенційних
переносників хвороби. Це дозволило б радикально мінімізувати її наслідки. Й з
тестами було би набагато простіше – їх було потрібно набагато менш, ніж зараз.
До того ж, була можливість кинути ресурси задля налагодження масового
виробництва тестів в Україні – необхідні можливості для цього й були, і є.
Цього зроблено не було. Хоча, звичайно, це завдання і тоді не було простим,
вимагало рішучих та водночас грамотних масштабних заходів.
Друга – коли вже самі українці всередині країни стали
переносниками хвороби. Це був новий виток спіралі, кардинально більш складний.
І тут вже тих обсягів тестів, які закупають у Китаї, не достатньо. Поки що у
реальності, а не у деклараціях є всього 250 тис. експрес-тестів замість
попередньо заявлених спочатку 1 млн., потім 400 тисяч. Плюс 521 тест-системи
ПЛР (молекулярно-генетичний аналіз на основі полімеразної ланцюгової реакції),
яких вистачить ще на 50 000 досліджень. Ці тести прибули із Китаю 23 березня –
через півтора тижня (!) після введення в Україні карантину.
Але й зараз час втрачається не ефективно – отримані тести
відразу після прибуття в Україну не були терміново розподілені по профільних
лікарнях, не розгорнута система для масового тестування.
Крім того, є проблеми й із виробництвом цих вкрай необхідних
тестів в Україні – лише після хвилі негативних реакцій у соціальних мережах та
повідомлень у ЗМІ – уряд України вирішив профінансувати Інститут молекулярної біології та генетики НАН України,
науковці якого розробили тест-системи діагностування коронавірусу. Але й
після цього, як повідомили у НАН України станом 23 березня цього року
отримали «з великою затримкою лише незначне фінансування на роботи зі створення
і виробництва тест-систем».
Це доводить те, що держава й за Зеленського продовжує вдало
впроваджувати обмеження та заборони для громадян, але не здатна своєчасно
здійснити необхідні кроки у сфері охорони здоров’я громадян, підтримки
економічної активності в умовах введених нею обмежень тощо. Одним словом, який
державний механізм спроектували для України в СРСР – такий і з невеликим тюнінгом і катиться далі…
Отже, зараз владі доводиться діяти у набагато гірших умовах, ніж
на початку карантину: масштаби епідемії в Україні зросли, у світі – дефіцит
тестів та страшна конкуренція за них. Але й сьогодні не пізно перейти від
несистемного вибіркового до максимально можливого масового тестування. Є до
чого прагнути. Для порівняння – Південна Корея зробила 300 триста тисяч
тестів, Україна – 1 (одну) тисячу.
Тут у нагоді стане позиція Всесвітної організації охорони
здоров'я, яка ще 16 березня закликала всі країни активно тестувати населення на
коронавірус, наслідуючи приклад Південної Кореї і Тайваню. "Наше основне
послання: тестируйте, тестируйте, тестируйте", - написав у своєму у твітері генеральний
директор ВООЗ Тедрус Адханом Гебрейесус.
Досвід італійського містечка Во
Тим більш, що це – працює. Доведено не тільки Південною Кореєю і
Тайванем. Італія стала притчею у язицях того, як масштабно там розвивається
епідемія. Але саме там, у маленькому місті Во на півночі Італії, де 22 лютого
зафіксували першу в Італії смерть від коронавируса, зупинили появу нових випадків зараження
коронавірусом. Це було зроблено за допомогою тотального тестування і строгого
карантину для розповсюджувачів вірусу.
Коли комуна Во Еуганеу неподалік від Венеції виявилася в
епіцентрі спалаху COVID-19, там відразу всім 3,4 тисячам жителів міста,
незалежно від наявності у них симптомів (!), зробили тести на коронавірус. Аналізи
виявили вірус у 3 % населення міста. На кожну людину, що заразилася
коронавірусом з симптомами виявилося 10 носіїв без симптомів. Тих,
у кого діагноз підтвердився, відправили на строгий карантин. Людей, з якими
вони контактували - теж.
За десять днів всіх протестували повторно, і у результаті кількість
хворих знизилася на 90 відсотків. Важливо, що і повторне тестування виявило
шість заражених без симптомів, їх помістили в карантин. Якби їх не виявили,
інфекція продовжила б поширюватися. У результаті містечку Во вдалося на 100%
перемогти хворобу. «Тестування було вкрай важливим, воно врятувало багато
життів», - поділився з журналістами мер міста Джуліано Мартіні.
Звичайно, масштаби навіть наших районих центрів, не кажучи про
обласні та всю Україну – зовсім інші. І всі десятки мільйонів українців без виключення
протестувати не вдасться. Той самий ВООЗ визнає, що всіх протестувати
неможливо. Але це треба намагатися зробити. Зробити тут все максимально
можливе. І якомога скоріше.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.