Завали спадку Зеленського розгрібатимуть професіонали-консерватори

Природньою реакцією українського суспільства на експерименти з країною навали політиків-не професіоналів стане запит на політиків-професіоналів нової якості консервативного спрямування.

Природньою реакцією українського суспільства на експерименти з країною навали політиків-не професіоналів, які водночас є 1) популістами екстракласу та 2) безумовними апологетами сучасного європейського соціокультурного мейнстріму стане запит на політиків-професіоналів нової якості з політичної сили консервативного спрямування.  

Закінчення першого етапу цих експериментів ми спостерігаємо просто зараз. Коли прогнозоване ще декілька місяців тому перезавантаження усієї матриці влади Зеленського, стартувало. Проте заміна керівника президентського офісу і нинішній «ямковий ремонт» Кабміну - лише перші ластівки перед неминуче близькою відставкою прем'єра Гончарука, формуванням нового уряду і перевиборами Верховної Ради. В якій Зеленський хоче побачити у півтора рази менше народних обранців – лише 300 замість 450.

Простіше кажучи, завершився період революційної романтики і найбільш карколомних революційних експериментів. Цей період після революцій завжди є. Зазвичай він не продовжується так довго, як у нас після перемоги Зеленського на президентських виборах – на це просто немає запасів міцності. Проте Зеленський як сценарист багатосерійних розважальних видовищ будує сценарії політичних сезонів із звичним для нього розмахом. Є «лише» один нюанс: яким би не був там розмах, суспільство відвело цієї владі 1 (один) рік на те, щоб довести свою профпридатність та продемонструвати конкретні результати їхнього «життя по-новому». І цей рік добігає кінця…

Питання того, скільки ще залишилось у новому серіалі авторства Зеленського серій та які там будуть сюжетні повороти – звичайно, ж цікаві. Проте які б ще кроки із оптимізації свого кустарно зібраного «Зе-порожця» ця влада не намагалась робити – стати якісно іншою та адекватною тим викликам, які стоять перед країною, вона не зможе. Просто внаслідок своєї природи, кругозору та ментальності - «рождённый ползать летать не сможет».

І тому набагато значущі питання інші: 1) коли розпочнеться неминучий Великий Розворот від політики непрофесіоналів-популістів (з її провальними реальними результатами на кшталт 80-мільярдних дірок у держбюджеті минулого року) до якісно нової системної політики та 2) у якому стані до цього підійде країна у цілому та вітчизняний політичний клас зокрема?

Вже зараз зрозуміло декілька ключових речей. По-перше, у цій новій реальності особисто Зеленському та переважної більшості його послідовників місця не буде. І країні доведеться пережити дуже масштабну заміну державних менеджерів.

По-друге: на місце Зеленського і Ко повинні прийти цього разу не чергові неофіти, а дійсно нові та професійні політики нової хвилі. І, по-третє, мова не про повернення тієї політики, яка існувала з появи незалежної України в 1991 році і до надміцного електорального Майдану минулого року. Після тектонічного зсуву літосферних плит української політики, який виніс наверх Зеленського і його послідовників, повернення в «до-електорально-Майданну» епоху неможливо. Це даність.

Звичайно, посилення впливу популістів – це загальна тенденція у європейській політичній традиції – у тій же Німеччині «Альтернатива для Німеччини» від виборів до виборів посилює свої позиції. Але специфіка України у тому, що у нас ці популісти у 2019 році перемогли тотально і з точки зору великих часових проміжків практично одномоментно: спочатку отримали президентську владу, і тут же – повний контроль над парламентом, центральною органами влади та вибудовали свою вертикаль влади. Тобто, якщо у європейських країнах процеси посилення позицій популістів та зміни системних політиків старого зразку на системних політиків нового зразку відбуваються паралельно та еволюційно, то у нас цим системним політикам нової якості доводиться оформлюватися в умовах популістського лихоліття. І починати свій шлях з якихось задвірок великої політики.

Говорячи іншими словами, популісти при владі в нашій країні – сугубо тимчасове явище, що би вони не намагалися про себе розповідати. Цих аматорів у політиці, які прийшли сюди без необхідного досвіду із кіно та ТВ, розважального бізнесу, IT тощо вже через кілька років повністю змінять нові системні політики. Які здатні а) сформувати власну реалістичну стратегію розвитку країни та 2) забезпечити її практичну реалізацію.

На питання «Коли цим новим політикам потрібно розпочинати формувати цю стратегію та думати над її реалізацією?» відповідь є лише одна: «Це треба було розпочинати ще позавчора». Оскільки вже двічі у новітньої історії нашої країні на президентських виборах владу отримують політики, які пропонують глобальні та захоплюючі, проте повністю порожні слогани. Спочатку це був Порошенко із своїм воїстину геніальним з точки зору PR-слоганів і нульово-змістовним «Життям по-новому».

Потім його талановитий учень та послідовник Зеленський, який блискуче переміг на хвилі боротьби «за все добре і проти всього поганого – так, як це розуміє кожен виборець окремо». І тому зараз для відповідальних політиків просто продовжувати дивитися на те, як країна без плану та цілей сповзає все глибше у трясовину некерованості, втрати можливостей та загрози самому своєму існуванню – не припустимо.

Для початку цим новим професіоналам-консерваторам потрібно обрати для себе позиціювання – з яких позицій вони будуть формувати стратегії розвитку країни. Це не мають бути класичні ідеології – чисті ідеологічні партії вмерли в Україні задовго до Зеленського. Мова про інше - потрібно сформулювати базові, опорні точки ідентифікації. Щоб суспільство чітко розуміло, чого очікувати від цієї консервативної політичної сили, яка у відповідь на запит суспільства має зайняти провідну місце у вітчизняній політиці «постзеленського періоду». Щоб суспільство розуміло, що і як ця політична сила буде робити, що буде підтримувати, а що – категорично ні.

Сьогодні, на старті руху цієї сили до самоідентицікації вже можна назвати її чіткі світоглядні маркери:

1)  Це консервативна політична сила, яка захищатиме традиційні цінності українського суспільства (різностатева родина, підтримка материнства і дитинства, здоровий спосіб життя, всебічний розвиток місцевих громад тощо) :

2)  Патріотична – яка буде виступати за захист українських національних інтересів у конфлікті з РФ і послідовно вимагати повернення контролю над окупованими ОРДЛО та анексованим Кримом;

3)  Має здатність розробити дійсно професійну, комплексну та реалістичну стратегію розвитку країни та

4)  Має необхідний досвід та необхідні ресурси для реалізації цієї стратегії.