Українці пройшли стрес-тест на якість своєї політичної грамотності

Які питання поставив перед українцями сценарій «Шок-шоу-2019: обери Зеленського та його людей у владу» та коли будуть отримані відповіді на ці питання.

Днями довелось узяти участь у роботі круглого столу «Політична освіта в Україні: сучасний стан і перспективи удосконалення». Захід був проведений Центром Разумкова за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні. 

Питання політичної освіченості українців лише на перший погляд є другорядним у сьогоднішньому політичному порядку денному. Насправді у цьому році від рівня цієї освіченості напряму залежали результати перезавантаження вертикалі влади  

Можна сказати, що у 2019 році українське суспільство здавало справжній стрес-тест на рівень та якість своєї політичної грамотності. Це безпосередньо пов'язано із виборами нового президента та нової Верховної Ради. Внаслідок яких до влади прийшли зовсім інші люди, ніж усі їхні попередники.  

Ці «нові люди» застосовували у своїй передвиборчої активності теж зовсім інші, якісно нові, виборчі технології. Але у той же час громадяни змушені були визначатися із своїм вибором в умовах застосування «старих», традиційних процедур і норм передвиборчого процесу.

Внаслідок чого постало дуже важливе питання: чи достатнім виявився рівень політичної освіченості громадян для того, щоб вони в умовах використання цих якісно нових технологій зробили дійсно зважений, свідомий та відповідальний вибір?

Є й інші важливі питання, які поставив цей стрес-тест.

По-перше, це взаємовідносини та взаємний вплив під час виборчих процесів 1) емоційного фактору, коли суспільство категорично не сприймало дії старої влади та 2) рівня політичної грамотності, освіченості суспільства. 

У нас існує можливо не завжди ефективно працююча, але у цілому сформована та досить стала система політичної освіти в країні, яка перейшла у спадок нашій країні від СРСР, хоча і зазнала за роки незалежності певних трансформацій. І виявилось, що інститути цієї системи не здатні належним чином, швидко та ефективно реагувати на застосування якісно нових передвиборчих технологій.

Ці технології розвиваються дуже динамічно; як довели вибори-2019, вони змінилися якісно. Для прикладу можна навести широкомасштабне використання для впливу на визначення виборців телевізійного серіалу «Слуга народу», а також використання у якості передвиборчого тарану провідного загальнонаціонального телеканалу «1+1». Ця динамічна зміна якості засобів впливу на громадян, на їхню політичну позицію потребує такої же динамічної відповіді з боку політичних еліт і експертного середовища.

Друге питання – прихід в Україні до влади популістів, які пропонують швидкі та прості рішення. Це явище, звичайно не суто українське. У тій же Німеччині партія «Альтернатива для Німеччини» від виборів до виборів покращує свої позиції. Але питання у контексті, в якому ці процеси відбуваються. У нас є тільки зовнішні демократичні процедури (які, менш із тим, успішно пройшли випробування і виборами, і двома Майданами). 

Проте у Німеччині є не тільки ці зовнішні демократичні процедури. Там є ефективно працюючі механізми забезпечення того, щоб політична система функціонування держави залишалась сталою. А рівень політичної культури громадян там дозволяє гарантувати сталий та еволюційний розвиток держави без катастрофічних деструктивних зрушень.

І трете важливе питання: вже дві президентські кампанії в Україні поспіль демонструють розрив між визначальними стремліннями суспільства та відсутністю практичних  інструментів від переможців виборів для реалізації цих стремлінь.

На президентських кампаніях 2014 і 2019 років українці чітко артикулювали вимогу здійснення кардинальних рішучих змін у країні. Проте фаворити цих кампаній – і Петро Порошенко у 2014 році, і Володимир Зеленський у 2019-му – ніяких дієвих практичних інструментів для здійснення цієї вимоги суспільства не запропонували. А, навпаки, обмежились максимально абстрактними закликами, які можна порівняти із пустими повітряними кульками. Оскільки ці заклики кожен виборець міг наповнити тим змістом, яким він, виборець, вважав за потрібне.

У Порошенко ця максимальна широка та абсолютно пуста рамка рішучих змін була сформульована як «Життя по-новому». Зеленський  пішов тим же шляхом. І перевершив попередника, фактично запропонувавши виборцю рамку «Життя по-твоєму» - коли закликав виборців написати його передвиборчу програму, обіцяв виконати всі їхні побажання тощо.  

Це теж питання із галузі співвідношення у момент визначення виборця наявного рівня його політичної освіченості та яскравих передвиборчих гасел без конкретного змісту. На президентських виборах 2014 і 2019 років перемогли якраз максимально абстрактні та популістські за змістом заклики.

Отже, важливих питань, які порушив цей стрес-тест, виникло багато. Враховуючи невеликий час після виникнення цих питань поки що зарано давати вичерпні відповіді на більшість із них. Лише у наступному, 2020-му році, скоріш за все, ці відповіді будуть отримані. Коли емоційний «дев’ятий вал» вщухне та сформується стала оцінка суспільства того, як воно сприймає дії нової влади.

І цю оцінку можна буде побачити, зокрема, на місцевих виборах-2020. Коли виборці будуть реагувати вже не настільки емоційно, як це відбувалось на виборах президента і ВР цього року. А будуть робити вибір зважено та із врахуванням конкретних завдань на місцевому рівні, які мають вирішити ті люди, що намагаються потрапити до влади.