Невдалий досвід переїзду в Німеччину. Агресія з боку німців

Хотів би поділитися своєю історією про життя в Європі для тих, хто готується до переїзду сюди з України.

Хочу відразу попередити, що в різних країнах та містах ЄС ставлення до українців може бути різним, і не факт, що з вами станеться те, що сталося зі мною.

У мого батька було німецьке громадянство, але поки я навчався в школі та інституті ми не збиралися нікуди переїжджати з Полтави. Коли відбулися події у Києві у 2013 році, я навчався на четвертому курсі полтавської медичної академії. На тлі загального обурення діями влади ми з батьком наприкінці грудня переїхали в наметовий табір на Майдан. Він медик, я студент-медик, і завдяки своїм знанням та навичкам, ми слідкували за здоров'ям тих, хто мешкав поруч з нами в містечку. Допомагали з ліками, виміряли температуру, тиск, робили уколи, боролися із застудами. У разі потреби обробляли поранення, садна, забої активістів. Одного разу прийшлось особисто давати відсіч "беркутовцям", у результаті чого батько отримав струс мозку. Після початку війни на Донбасі ми пішли добровольцями у "Дніпро-1". На жаль, я практично відразу травмував ногу, після чого зайнявся волонтерством. Згодом ми прислухалися до прохань матері й все-таки вирішили перебратися в Німеччину. Увесь переїзд з оформленням тривав рік і в результаті, в липні 2017 року ми опинилися в Ганновері.

На мій превеликий жаль, по мірі того, як німецькі родичі батька та його оточення більше дізнавалися про нашу громадську діяльність в Україні, у спілкуванні стали виникати непорозуміння. Батько сильно посварився з моїм дідусем, а я розірвав відносини з двоюрідними братами, яких дратували мої пости у фейсбуці на честь "Небесної сотні". При цьому у мене в мережі було чимало друзів-німців, що активно підтримували Майдан. Проте, як я згодом зрозумів, у реальному житті наших прихильників вкрай мало. Найбільшим ж розчаруванням у Ганновері цієї миті став досвід спілкування з колегами з м'ясокомбінату, куди я влаштувався. Кпини, різні знущання, зокрема з боку керівництва. Кульмінацією став словесний конфлікт, який переріс у бійку. В розмові я побіжно згадав пару історій з Майдану та пояснив деякі тонкощі волонтерської діяльності, а на мене з кулаками кинувся колега із звинуваченнями у нацизмі. Я потрапив в лікарню з переломами носу та орбітальної кістки. При цьому мене визнали провокатором та змусили звільнитися.

Останнім часом через мою активність в мережі (я пишу в декілька німецькомовних груп та сторінок) мені стали надходити повідомлення на пошту з погрозами. Часто від мене вимагали сплатити шантажерам гроші, щоб вони не надали недоброзичливцям мою адресу та телефон. Таким чином, останні півроку у Ганновері перетворилися на пекло для всієї моєї родини. Таке відчуття, що після розповідей про Україну нас занесли у чорний перелік. Нас буквально узнають в усіх установах Ганновера та вважають за потрібне дорікнути та зачепити за живе. У результаті, через ці всі скандали, батьки близькі до розлучення, а ми з матір'ю в розгубленості. Повертатися в Україну, враховуючи нестабільність обстановки, непередбачуваність Зеленського, недовіру силовиків до ветеранів АТО/ООС та активістів ми поки не плануємо. Головне, я впевнений, що в теперішніх економічних умовах не зможу в тій же Полтаві знайти нормальну роботу, щоб прогодувати себе та матір. До жахливого регресу в рівні життя я більше не готовий. Деякі друзі з Майдану пропонують тимчасово пожити в Росії. Але тут виникає питання безпеки. Саме висока вірогідність того, що зайва інформація про мене потрапить закордон, зупиняє мене від такого кроку. Найоптимальнішим варіантом та найменш ризиковим для комфорту мені здається переїзд до Канади. Там є зв'язки, багато співвітчизників. Але тут відразу виникає інше питання, де взяти гроші, щоб туди переїхати... Взагалі ситуація виглядає безвихідною. Продовжуємо перебирати варіанти та активно шукаємо підтримки.

На своєму прикладі я переконався, що Майдан, Революцію гідності, боротьбу за суверенітет і цілісність України рядові європейці сприймають більше з негативного боку. Звичайно, що перед переїздом сюди, треба про це пам'ятати. Якщо ви готові з цим жити, ковтати образи, тоді переїжджайте, але як на мене це був вкрай негативний досвід, та на мою думку, Німеччина зовсім не так близька до демократичних цінностей, як ми вважали, сидячи в наметах на Майдані. Дякую за увагу й сподіваюсь, що кому-небудь ця інформація буде корисною та допоможе вирішити переїжджати чи не переїжджати.