ОДНА ПОЛОСКА ТЕСТУ НА ОБ’ЄКТИВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Недобросовісність окремих представників вітчизняної журналістики завжди допомагає ставити клеймо на публічних діячах. Фраза “Добрими намірами вимощена дорога в пекло”, яка має чи то біблійне коріння, чи то належить письменнику Семюелю Джонсону, яскраво характеризує сприйняття деякими українськими журналістами та окремими виданнями.

Спочатку розповім свою історію. Перед тим, як вперше стати мером Ірпеня, ще до введення електронного декларування, я вирішив зробити добре діло і чесно подав свою декларацію, в якій вказав все без жодного винятку належне мені майно. До балотування на посаду Ірпінського міського голови я займався підприємницькою діяльністю, був з поміж всіх фізосіб найбільшим платником податків в регіоні, активно підтримував громадські та соціальні проекти, надавав благодійну допомогу. У кожній цивілізованій країні держава, влада та громадськість до таких людей ставляться з повагою, а місцева громада мріє, щоб такі люди сплачували податки саме до їхнього місцевого бюджету.

Та не тут то було. Попри те, що я самостійно, одним із перших в країні чесно показав свої статки та майно, а не записав це на водія чи охоронця, скандальновідомий рух “Чесно” заявив про те, що він… “знайшов у декларації Карплюка майно”. Тобто, не виявив факт приховування мною майна, а заявив про те, що він “знайшов майно у декларації Карплюка”. Щоб знайти майно у декларації, не потрібно бути рухом “Чесно”, а просто варто ознайомитися з цієї декларацією. Але рух “Чесно” це не цікавило, бо він саме так подав цю інформацію для журналістів багатьох ЗМІ.

І журналісти почали “кочегарити” Карплюка, у декларації якого рух “Чесно” виявив майно. Це щось на кшалт новини “Чоловік прийшов додому і знайшов у себе в квартирі свою дружину”, або “Рух “Чесно” виявив, що українці незадоволені вартістю комуналки”, або ж “Рух “Чесно” знайшов вибоїни на українських дорогах”.

Та чому ж тоді журналісти, не дивлячись на відверту маніпуляцію з боку руху “Чесно”, так бездумно опублікували відвертий маразм? Причин тут декілька.

На жаль, більшість журналістів не перевіряє інформацію. Одним з них немає коли, а інші не вважають за необхідне. Ми живемо в епоху копіпасту зі стрічок інформагентств. Тому, значна частина медіа не задумалася над змістом провокації руху “Чесно”.

По-друге, локомотивом мочилова Карплюка перед достроковими виборами мера Ірпеня 2014 року була жителька селище Коцюбинське Ірина Федорів, яка довгий час як фізична особа-підприємець відмивала кошти міжнародних грантів, що виділялися на громадські організації з руху “Чесно”. Інших, відмінних від розкрадених грантових надходжень на ФОП Федорів Ірина Павлівна не було. Вона “чесно”, і доволі таки фінансово успішно керувала рухом “Чесно”. Так от, Федорів раніше працювала на каналі СТБ. Тож, більшість негативних сюжетів на цьому каналі були результатом дружніх прохань Федорів до своїх колишніх підлеглих з телеканалу СТБ. До речі, за маніпуляцію інформацією, згодом Федорів отримала журналістську антипремію “Унітаз року” та разом з В’ячеславом Піховшеком увійшла до п’ятірки журналістів, які зганьбили честь своєї професії.

По-третє, вищезгадана Федорів мала чіткі політичні мотивації. Ось тут я зупинюся детально. З 2012 року я очолюю політичну партію “Нові Обличчя” – фактично, партію регіонального рівня, адже ми провели своїх представників в міські голови та в депутати лише на Київщині (якщо не брати до уваги виняток, що підтверджує правило – місто Ізюм на Харківщині). Та саме в Ірпені, Бучі та Приірпінні партія “Нові Обличчя” отримала максимум мандатів. Враховуючи широку народну підтримку, ми сформували потужну команду у селищі Коцюбинське, яке адміністративно входить до Ірпеня. Але Ірина Федорів вела на голову Коцюбинського свою подругу Ольгу Матюшину. Так, саме ту Матюшину, по якій потім прокуратура та поліція відкриє десятки кримінальних проваджень за розкрадання бюджетних коштів громади Коцюбинського. І тут в нагоді Ірині Федорів став рух “Чесно” та канал “СТБ”. Федорів просто відюзала їх для досягнення своєї політичної цілі.

Коцюбинське взагалі цікаве питання у цій великій історії. Невдовзі після обрання Матюшиної, через її корупційні дії депутати селищної ради відсторонили її. За це парламент виніс незаконну постанову і розпустив Коцюбинську селищну раду. Згодом Верховний суд України визнав постанову парламенту антиконституційною. Тут варто зазначити, що любістом антиконституційної постанови була саме Ірина Федорів через своїх друзів-нардепів, які вже відхрестилися від Федорів через одіозність та причетність до “унітазних” скандалів.

Тоді партія “Нові Обличчя” вдруге виграла вибори в Коцюбинському. І знову депутати відсторонили Ольгу Матюшину з посади голови – згідно такого права, передбаченого Законом України “Про місцеве самоврядування”. Тоді журналісти активно писали про те, що “коцюбинські депутати вчинили переворот у селищі” і ряд ЗМІ безпідставно обзивали депутатів заколотниками.

Так от. Тепер ми від цих журналістів чекаємо вибачень перед коцюбинськими депутатами та їхніми родинами. 4 вересня 2019 року Київський окружний адміністративний суд відмовив Ользі Матюшиній у поновленні на посаді. Таким чином, суд визнав законним її відсторонення депутатами. Тепер, остаточно позбувшись посади, Матюшина матиме достатньо часу для надання показів по десятках кримінальних проваджень.

Подібна ситуація була і з директором ірпінського стадіону “Чемпіон” Анжелою Макеєвою. Ряд ЗМІ з подачі кількох карликових політиків-лісових забудовників та місцевих бізнесменів-пайових боржників назвали звільнення Макеєвої незаконним. Макеєва подала одразу до суду, який успішно програла – суддя Наталія Карабаза визнала законним звільнення Макеєвої. Тепер у пані екс-директора стадіону теж буде достатньо часу для дачі показів прокуратурі та поліції Ірпеня, до яких Ірпінська міська рада подала заяву про розкрадання Макеєвою бюджетних коштів у великих розмірах.

До речі, ще кілька яскравих прикладів маніпуляції. Коли Генеральна прокуратура часів Луценка вимагала з мене данину і проводила щотижня по кілька обшуків, національні телеканали активно поширювали фейк про те, що Карплюк в період 1994-2010 років брав безпосередню участь у дерибані Бучанського лісу. Всеукраїнські ЗМІ навіть не змогли порахувати, що у 1994 році мені було 13 років.

За кілька тижнів вони поширювали вже новий фейк (з моєю фотографією), що мер Ірпеня в період 2000-2012 років змінив цільове призначення 1200 гектарів землі під будівництво. При цьому всьому журналісти “забулися” уточнити, що  я став Ірпінським міським головою наприкінці 2014 року.

Але найбільш неперевершеним став фейк, поширений виданням “Страна.Уа”, який підхопили всеукраїнські телеканали. За інформацією “Страни”, я володів земельними ділянками загальною вартістю на 150 мільйонів доларів. Як виявилося, “Страна” перепутала ділянку 2702 га з ділянкою 0,02702 га (дві сотки) і знайшла на вулиці Пушкінська в Бучі ділянку, яка більша, НІЖ ВСЯ ПЛОЩА БУЧІ! Ось так я з допомогою журналістів став одним із найбільших землевласником в світі.

Самим унікальним джерелом нетверезої інформації виявилося інтервю Генерального прокурора України Юрія Луценка перед парламентськими виборами 2019 року. Виїхавши в робочий час на замовлення телеканалу 1+1 під вивіску “Ірпінь”, він розповів всій країні, що “Карплюк вже сплатив до бюджету 30 мільйонів гривень” (якихось штрафів чи ще чогось там – Генеральний так і не уточнив, чого саме) і ще 70 мільйонів гривень планує сплатити”. Враховуючи, що я про це почув вперше, то одразу мої юристи подали запит до Генпрокуратури. Генпрокуратура Луценка у своїй відповіді так і не пояснила, що мав на увазі прокурор-фантазер. До речі, мені навіть страшно уявити, на чому побудовані інші кримінальні провадження ГПУ часів Луценка, але ми чітко бачимо, що його видумки залюбки споживають українські журналісти, і в результаті – телеглядачі.

У мене іноді складається враження, що коли у журналістів немає фактів для матеріалів, або їм лінь працювати над нормальними сюжетами, вони тримають Ірпінь за запасний варіант. І, звичайно, наші нові парки, дороги та дитячі садки – для них не тема. Адже це, говорячи мовою журналістів, “піпл не хаває”. І вони їдуть в Ірпінь по негатив будь-якою ціною… Ціною образ, необєктивного висвітлення, ціною політичного підігравання опонентам… А найгірше те, що ціною відрази до журналістів і втрати довіри до української журналістики.

Так от, чи вистачить професіоналізму та людської гідності у журналістів, які подавали викривлену інформацію, вибачитися за публікацію неправдивих, навмисне оціночних та образливих звинувачень? Це серйозний тест як для ЗМІ, так і для всього громадянського суспільства України. І я особисто присвячу власний час, щоб спостерігати, чи пройдуть цей тест журналісти.