Перша сотня Зеленського

20 травня Володимир Зеленський став шостим президентом України. Очікування, які на нього покладались виборцями, були вкрай оптимістичні, адже жоден інший президент не вигравав вибори з таким рейтингом

Вже минуло 100 днів, з моменту, коли він заступив на пост глави держави і це перший рубікон, якому суспільство має дати оцінку. Звісно, в парламентсько-президентській республіці у президента немає важелів, щоб впливати на всі процеси, однак його роль і без цього дуже впливова. Йдучи на вибори, Зеленський мав розуміти, що булава у руках - не означає абсолютна влада, але відповідальність абсолютна.

Успіхи деяких попередників

Віктор Ющенко став президентом у 2005 році і свої перші сто днів святкував у Криму, де проводив відпустку. Сам він назвав головними досягненнями перших ста днів реалізацію свободи слова, збільшення соціальних виплат та утвердження правосуддя. Найбільш активним Ющенко був на міжнародній арені. 29 із 100 днів, Ющенко провів закордоном, здебільшого, в Європі. На внутрішньополітичній арені проводив методичну кадрову зачистку під «своїх».

Президент-втікач Янукович був більш «продуктивний» за свій стоденний період, він встиг взяти усю владу, сконцентрувавши в своїй адміністрації Уряд, парламент та суд, заморозив переговори з європейськими лідерами та зміцнив зв’язку з тодішнім президентом РФ Медвєдєвим. Знаковими стали Харківські Угоди, відповідно до яких Україна отримала газ в обмін на російський флот у Криму.

Петро Порошенко за свої сто днів теж відзначився успіхом на міжнародній арені, заручившись підтримкою ЄС та підписав довгоочікувану Асоціацію з ЄС. Однак всередині країни встиг оскандалитись деякими кадровими призначеннями. Головні невдачі були по лінії фронту: Іловайська трагедія, неналежне забезпечення війська та невдалі переговори в Мінську.

Для того, аби оцінити діяльність Зеленського у перші сто днів, варто детальніше роздивитись окремі сфери його роботи.

Війна

Одним із найгучніших лозунгів Зеленського був - зупинити війну. Запит на мир в українському суспільстві дійсно дуже великий, війна не приносить нічого корисного і приємного. Для того, щоб шукати ключі вирішення конфлікту треба чітко усвідомлювати причини. Чи усвідомлює Володимир Зеленський всю сутність війни з Росією – не зрозуміло досі.

Війна завжди була спекулятивною темою політики. Говорити про завершення війни, те саме, що про миттєву перемогу – багато залежить від іншої сторони бойових дій, особливо, коли та сторона переважає у силі та фінансах. Однак, значна частина електорату Зеленського вимагала, в першу чергу, припинення бойових дій.

В цьому напрямку Зеленський, схоже, дійсно демонстрував прагнення врегулювати конфлікт. Йому вдалось узгодити режим припинення бойових дій (хоча втрати від нього не припинились), відбулось розведення сил та засобів в Станиці Луганській. Важливим елементом можна відзначити «нормандську зустріч» у Парижі 12 липня, але це було тільки на рівні радників. Організувати новий раунд переговорів на найвищому рівні – не вдалося. Зеленський встиг здійснити кілька телефонних дзвінків Путіну, однак ефект від них сумнівний. Це, скоріш, говорить про наївну віру президента України у те, що по іншу сторону, миру хочуть так само.

Результат від цього не особливо помітний, попри дії президента, обстріли не припиняються, кількість жертв росте, а стратегія врегулювання конфлікту з боку України – невідома.

Кадрова політика

З першого дня президенства, під час інавгураційної промови Зеленський почав змінювати вищий кадровий склад, принаймні закликами. Він забажав звільнення прем’єр-міністра, голову Служби безпеки України, Генерального прокурора, очільників міністерств. Однак, тут же йому продемонстрували, що головний в Україні не президент. Гройсман піти з посади так і не зміг – парламент не. Те саме стосувалось міністрів. Люди Зеленського змогли очолити лише СБУ, РНБО та Генеральний штаб.

Частіше всього підписувались укази про звільнення та призначення голів місцевих, районних та облдержадміністрацій. Там, де повноважень президента не вистачало, Зеленський намагався позбутись чиновників закликами звільнитись за власним бажанням. Коли очільник столиці Віталій Кличко не захотів іти у відставку, з боку офісу президента почалась ціла кампанія по звинуваченнях, то в корупції, то в тому, що він не контролює ситуацію в Києві і так далі, проте, Кличко і досі мер.

Всі пам’ятають гастрольний тур Зеленського по регіонам, де він демонстративно відчитував та навіть виганяв із засідань чиновників місцевого рівня. Такий формат спілкуванням з місцевими чиновниками подобалось суспільству, але чи буде з цього зиск, залежить від якості новопризначених чиновників. Особливо бентежить те, що їх було призначено просто указом – без конкурсу чи відбору.

Показовим стало призначення, а потім звільнення Романа Безсмертного зі складу Трьохсторонньої контактної групи, в цьому прослідковується відсутність системи та єдиної дорожньої карти в кадрових призначеннях.

Резонансними стали масові призначення на ключові пости кварталівців: Баканов отримав пост першого заступника голови СБУ, першим помічником самого Зеленського став Сергій Шефір, ряд інших колишніх колег теж отримали високі пости в Офісі президента.

Міжнародна політика

Представляти Україну на міжнародній арені – це те, що прямо відноситься до повноважень президента. Зеленський здійснив п’ять зарубіжних візитів та мав 44 зустрічі на міжнародному рівні. Він був доволі активний у міжнародному напрямку – перший закордонний візит стався у Брюссель, чим підкреслив євро орієнтацію. Крім Брюсселю побував у Німеччині, Канаді, Франції та Туреччині. Навіть досяг того, щоб прем’єр Ізраїлю завітав до нього. Однак, головним завданням Зеленського при формуванні міжнародної політики мало стати збільшення тиску на Росію. В цьому напрямку, у нього не надто втішні результати. Президент Франції не просто зустрівся з Путіним, а і наробив йому компліментів, Дональд Трамп бажає повернення Росії в G7, а сама Росія повернулась в ПАРЄ.

Економіка

Економіка країни – сфера компетентності виконавчої гілки влади. Оскільки Кабінет Міністрів лишився у тому ж керівному складі, що і раніше, новий президент видав кілька указів. А точніше – скасував 161 існуючий указ, які, за його словами, втручались у бізнес. Серед них: скасування штрафів за порушення касової дисципліни, скасування указів про сплату мита за вексельні бланки, вдосконалення валютного регулювання, акцизні марки для алкоголю та тютюну, оплата послуг нотаріуса та інші.

Наслідки цих указів та загальних дій президента стануть зрозумілі пізніше, однак зараз широко обговорюється цифра у 4,6% - зростання валового внутрішнього продукту за останній квартал. Проте, важко сказати, чи є тут лише заслуга Зеленського. Економісти відзначають і інші фактори: погодні умови, що дозолили зібрати кращий врожай, падіння ціни на газ залежить від цін на європейських хабах, які знизились. До того ж, значне зростання ВВП спостерігається і у інших країнах теж.

Знаковим можна відмітити зміцнення курсу національної валюти, в експертному середовищі це пов’язують зі зменшенням впливу на Нацбанк.

Чого чекати далі?

За кілька днів в Україні посне діяти новий парламент – пропрезидентський. Які зміни будуть точно – кадрові. Обговорення кандидатів на пост прем’єра та міністрів обговорюється давно, однак хто є в фаворитах нової команди, лишається таємницею. Зеленський обіцяв народовладдя, діджиталізацію та високі соціальні стандарти. Проте, зараз є тільки лозунги і відсутність єдиної стратегії чи дорожньої карти втілення свої ідей. Володимир Зеленський вже зрозумів, що керувати країною – це не те саме, що і керувати «Кварталом 95», але цього розуміння недостатньо, щоб здійснювати реформування держави.

При оцінці дій президента, важливо зважати, що Україна парламентсько-президентська республіка і основні зміни залежать від головного законодавчого органу країни. Тільки через два дні в Україні запрацює новий склад парламенту з партійною монобільшістю, що дасть механізми керівництву партії (читай – Зеленському) здійснювати свою політику.