Десять роздумів щодо методики імпортного паритету на вугілля

Не раз вже писав стосовно формули «Роттердам+» або методики розрахунку вартості оптово-ринкової ціни електроенергії.

Проте інформаційний фон знов виніс цю тему на поверхню – НАБУ оголосив про підзору окремим посадовцям саме через формулу імпортного паритету при ціноутворенні на вугілля. Перші емоційні та політичні заяви не дадуть нам відповіді на питання чи є обґрунтованим рішення НАБУ та чим завершиться справа. Тому краще розібратися у питанні з суто економічним прагматизмом.

Перше. Згадаємо, для чого у 2016 році була введена формула «Роттердам+». 27 листопада 2014 року після зупинки третього блоку Запорізької АЕС при відсутності резерву ТЕС почалася ланцюгова реакція віялових відключень по всій країні. В таких умовах Україна вимушена була імпортувати електроенергію та вугілля з Росії в умовах активної фази військового конфлікту на Донбасі. Імпортувати на кабальних умовах та в умовах політичного тиску. Далі була економічна блокада тимчасово неконтрольованих територій, на яких розташовані усі шахти, де видобувався антрацит. Щоб краще зрозуміти ситуацію, наведу слова колишнього міністра енергетики Івана Плачкова (з інтерв’ю «Економічній правді» у березні цього року): «Після припинення поставок вугілля з ОРДЛО і введення на ринку електричної енергії «особливого періоду», ситуація з поставками вугілля з середини 2017 року стабілізувалася і має позитивну динаміку до сих пір. Чи вплинуло на цей результат введення механізм імпортного паритету на вугілля? Думаю, так. За останній рік обсяг запасів вугілля на складах, за рідкісними випадками, не є цікавим, суспільство починає поступово звикати, що все буде в порядку». Отже, головним підсумком введення формули «Роттердам+» була стабілізація роботи енергосистеми України.

Друге. До затвердження формули «Роттердам+» тариф на електроенергію визначався у «ручному режимі», правил встановлення ціни енергетичного вугілля в тарифі для теплових електростанцій (ТЕС) не було. «Ручний режим» - поле для корупції. Методика «Роттердам+» використовувала принцип імпортного паритету в якості бази визначення ціни. Внаслідок того, що усі антрацитові шахти залишились на непідконтрольній території, вугілля в Україні стало дефіцитним товаром. В таких умовах єдиним об’єктивним методом визначення ціни дефіцитного ресурсу є орієнтація на імпортний паритет. Ціноутворення за допомогою імпортного паритету - це ціноутворення за ринковим принципом, тобто таке, що виключає корупційну складову. Бо жоден чиновник не впливає на біржову ціну вугілля, яка складається на провідному європейському вугільному хабі «Амстердам-Роттердам-Антверпен» - саме вона застосовувалася для визначення так званою «вугільної складової» в тарифі ТЕС.

Третє. Ціни на біржі можуть доволі сильно коливатися, що могло впливати на результат застосування формули «Роттердам+» в Україні. Проте, й цей фактор був врахований – в методиці «Роттердам+» враховувалася не поточна спотова ціна, а усереднена за 12 місяців. Це дозволяло згладжувати коливання біржових котирувань. А також мати прогнозованість. Й головне, використання формули «Роттердам+» забезпечило те, що ціна вугілля в Україні була нижче, або рівною ринковій. Бо не було б паритету, ціна встановлювалися на підставі останньої ціновою пропозиції української шахти. Зрозуміло, що в умовах дефіциту вугілля така ціна була б найвищою.

Четверте. Принцип імпортного паритету, звичайно, не в НКРЕКП винайшли. Він застосовується у переважній більшості країн, а там де не застосовується – цим країнам лише гірше. Про це стверджують в Європейської асоціації вугілля і лігніту (Euracoal). Представники асоціації наводили приклади двох основних підходів до ціноутворення на вугілля. З одного боку Великобританія свого часу відмовилася від імпортного паритету й це призвело до економічного банкрутства місцевої вугільної галузі. З іншого боку є Туреччина і Китай, де діє імпортний паритет й це дозволило запустити систему підтримки вітчизняної вугільної галузі. До речі, британці, «дали задню» та повернули імпортний паритет, щоб забезпечити об’єктивне ціноутворення на вугілля. Берні Ріккетс, голова Euracoal, у вересні 2018 року, коментуючи формулу імпортного паритету для встановлення ціни вугілля «Роттердам+», говорив наступне: «Принцип імпортного паритету - не український винахід, він застосовується по всьому світу. Німеччина використовувала принцип імпортного паритету, Великобританія використовує принцип імпортного паритету. У світі є багато прикладів, де використовується імпортний паритет, і ви вибрали бенчмарк, щоб визначати і розраховувати ціну за імпортним паритетом».

П’яте. Формула «Роттердам+» дає можливість покривати витрати на імпорт, хоча не обов’язково передбачає сам імпорт – вона встановлює ціновий орієнтир для українських шахт. Значна частина електроенергії в Україні виробляється на вугільних ТЕС, відповідно, є нагальна потреба в нарощуванні видобутку вугілля. Формування ціни електроенергії в Україні через її прив’язку до міжнародних цін на енергоносії створює сприятливі умови для активізації вуглевидобутку.

Шосте. До введення методики імпортного паритету ціна на вугілля формувалась у «ручному режимі». А різниця між встановленою ціною та ринковою покривалася за рахунок дотацій. Низька ціна вугілля державних шахт та їх хронічне недофінансування приводила до збитків. Збитки компенсувалися за рахунок дотацій з держбюджету. Методика формування ціни вугілля на базі імпортного паритету дозволила знизити збитки держшахт та збільшити видобуток. Наприклад, за два роки (з березня 2016 по березень 2018 років) держахти завдяки застосування методики імпортного паритету отримали додатковий дохід у сумі 5,4 млрд. грн.

Сьоме. А що буде, коли український вуглевидобувач запропонує ТЕС купувати сировину по ціні, яка вище імпортного паритету? Дуже просто – теплова генерація придбає вугілля у імпортера. То ж, власний добувач буде вимушений стримувати своє апетити – знизить ціни, щоб продати товар. Ось як працює механізм ринкового ціноутворення.

Восьме. Залучити необхідні для збільшення видобутку вугілля інвестиції можна за умови, що ціноутворення буде прозорим і стимулюючим інвесторів. Саме таким є ціноутворення на основі імпортного паритету.

Дев’яте. Багато дискусій точилося навколо того самого «плюса», який є врахуванням витрат на доставку вугілля. Мовляв, чому враховувати ці витрати, в разі, коли мова йде про українське вугілля. Відповідь на це питання також відсилає нас до класики ринкових відносин – усі гравці мають бути в однакових умовах. Отже, якщо «плюс» не враховувати, то дискримінувалися б імпортери вугілля – витрати на доставку в тариф не були б включені. А не враховувати економічні інтереси імпортерів ми не можемо – наприклад, в минулому році в Україну імпортовано 5,6 млн. тон вугілля, без них вугілля для роботи ТЕС не вистачило би. З іншого боку, «плюс» грав на руку й українським видобувникам вугілля – в разі неврахування видатків на доставку їхній тариф був би меншим саме на розмір «плюса».

Десяте. Де-факто на введенні методики імпортного паритету при визначені цін на енергоносії наполягав Міжнародний валютний фонд. Методика застосована на ринку газу та вугілля. По газу вона отримала навіть також свою назву – «Дюссельдорф плюс». Якщо методика не була б введена, то не було б траншів кредитів МВФ, які ми отримували у 2016-2017 роках.

Підсумовую. Застосування методики імпортного паритету при визначені вугільної складової в тарифі ТЕС було доцільним, тому що давало цінові орієнтири учасникам ринку, що базувалися на міжнародних цінах, і суттєво зменшило суб’єктивний фактор в ціноутворенні. Використання імпортного паритету було методологічно коректно, прозоро, виключало «ручне управління» тарифами. Методика була важливим перехідним етапом до суто ринкових відносин, які введені з 1 липня в рамках реформи ринку електроенергії. Вважаю, що спеціалістам з НАБУ в ході розслідування справи про «Роттердам+» буде корисно вивчити наведені доводи. Якщо сприйняти їх об’єктивно та скрізь призму економіки, гадаю, виявиться - справу можна закривати та здавати в архів. Й переходити до розслідувань тих справ, де дійсно є склад злочину.