МИРНІ ЗІБРАННЯ: ДЕ Ж ЗАКОН?

Депутати Верховної Ради восьмого скликання неодноразово заявляли про необхідність законодавчого врегулювання питання мирних зібрань в Україні.

Постановою ВРУ «Про план законодавчого забезпечення реформ в Україні» від 4 червня 2015 року № 509-VIII передбачалось, що парламент мав ухвалити відповідний закон про мирні зібрання ще у ІІ кварталі 2016 року.

І хоча в Раді з 2015 року зареєстровано два проекти закону про гарантії свободи мирних зібрань в Україні  (реєстр.№ № 3587 та 3587-1 ), котрі в цілому отримали схвальний висновок Венеційської комісії -  «віз і нині там», адже вказані законопроекти навіть не розглядалися головним комітетом.

Зазначене переконливо свідчить про відсутність у чинної влади  політичної волі до виконання власних обіцянок. А начебто прагнення до європейських цінностей – публічна демонстрація намірів, котрі ніхто і не збирався виконувати.

Адже ухвалення закону про свободу мирних зібрань випливає з виконання зобов’язань України, як члена Ради Європи. Чи їх виконання для чинної влади теж не обов’язкове?

Понад шість років тому Європейський суд з прав людини у справі «Вєренцов проти України» встановив порушення статей 11 і 7 ЄКПЛ, які були спричинені наявністю законодавчих прогалин щодо свободи мирних зібрань. ЄСПЛ наголосив  на невідкладному реформуванні українського законодавства для приведення його у відповідність із висновками Суду, викладеному у цьому рішенні та вимогами статей 7 та 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте сьогодні питання законодавчого врегулювання мирних зібрань в Україні майже повністю залишено поза увагою парламентарів.

Певним зрушенням з «мертвої точки» можна вважати реєстрацію та розгляд профільним комітетом проекту закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах "Вєренцов проти України" та "Шмушкович проти України" (реєстр.№ 10081 від 26.02.2019).

Вказаним законопроектом запропоновано виключити із Кодексу України про адміністративні правопорушення низку статей, якими встановлена відповідальність за порушення порядку та створення умов організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій.

Попри позитивний висновок Комітету, Головне наукове-експертне управління Апарату Верховної Ради за результатами розгляду в першому читанні вважає,  що вказаний законопроект слід відхилити.  Тому, що, на думку ГНЕУ, у разі виключення з КУпАП положень статті 185-1, недотримання конституційного обов’язку щодо повідомлення про намір провести збори, мітинги, вуличні походи або демонстрації залишиться безкарним.

Крім того, неповідомлення організатором про мирне зібрання також порушуватиме і право органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування негайно, після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо - звернутися за наявності підстав до суду із позовною заявою про заборону таких заходів чи про встановлення іншого обмеження права на свободу мирних зібрань.

 І не можна виключати, що така ситуація у випадках стихійних масових заходів може наразити на небезпеку велику кількість людей, зумовити сутички та поставити під загрозу суспільну безпеку у відповідних регіонах країни.

  У Висновку науково-експертного управління вказується, що виходячи з системного аналізу практики ЄСПЛ (зокрема, рішень «Вєренцов проти України», «Шмушкович проти України») та чинного законодавства України, для ефективного виконання вказаних рішень Європейського суду, перш за все, необхідно врегулювати суспільні відносини у сфері організації проведення мирних зібрань, прийнявши базовий законодавчий акт.

 Адже у пункті 55 Рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року зазначено: «досі парламентом України не було введено в дію жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних демонстрацій, хоча статті 39 та 92 Конституції чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом. Хоча Суд погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з тим, що затримка у понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться про таке фундаментальне право, як свобода мирних зібрань».

 Отже, на думку експертів,  скасування адміністративної відповідальності за статтями 185-1, 185-2 КУпАП не вирішує проблему невиконання відповідних рішень ЄСПЛ. Адже за своєю правовою природою норми, якими встановлюється юридична відповідальність за певні правопорушення, завжди є вторинними щодо норм регулятивного законодавства, котрі містять відповідні правила, порушення яких має тягнути за собою таку відповідальність.

 Разом з тим, варто зазначити, що законопроект № 10081 навіть не включений до порядку денного сесії та, з огляду  на завершення каденції ВР, перспектив його розгляду найближчим часом - немає.

Таким чином, можна констатувати, що, попри  вимогу часу та публічні обіцянки, постмайданний парламент за п’ять років не спромігся вирішити питання законодавчого врегулювання свободи мирних зібрань в Україні.

А чи спроможуться це зробити народні обранці ВРУ наступного скликання? Відповіді чекати не довго.