Трудова міграція

Ми маємо жити! І іншого права у нас просто нема!

Мало не найпопулярнішою темою сьогоднішніх дискусій в Україні, стала тема трудової міграції українців.

На українських телеканалах почали посилено обговорювати методи, якими можна захистити права українців за кордоном.

Лунають пропозиції, щодо створення нових державних структур, що будуть опікатись нашими заробітчанами там… за кордоном і таке інше.

Не зходить з вуст дієздатних українців і тема вибору країни, куди варто поїхати на заробітки, щоб прогодувати власні сім’ї та ще й щось заробити на майбутнє. Багато хто мріють виїхати з України вже назавжди… втекти з божевільні під назвою – Україна. І варто звернути увагу на те, хто саме виїздить з України?

Україну полишає наша молодь! Майбутнє нашої країни!

І при цьому, на кожному кутку українських міст можна побачити рекламні листівки, де різними посередниками пропонується працевлаштування українців за кордоном.

Словом, трудова міграція стала темою сьогодення в Україні.

Тож, дозвольте і мені внести свої «п’ять копійок» в цьому напрямку.

Так от, моя власна думка полягає в наступному.

Ганьба тій країні та уряду тієї багатющої на ресурси країни, громадяни якої змушені полишати власні затишні домівки та виїздити за кордон, щоб нагодувати власні сім’ї!

Ганьба тій країні, громадяни якої тікають в пошуках кращого життя на чужині!

Якщо ж полишити емоції, то скажу так – запрацював механізм «зачищення території» для ведення бізнесу іноземними компаніями.

Кому це вигідно?

Точно скажу – не нам! Не українцям!

Але працює така система. Працює така програма.

Україна знищується… руками самих українців.

З моменту проголошення української незалежності, Україна «схудла» на половину свого населення. Якщо на початку «дев’яностих» нас було п’ятдесят два мільйони, то зараз нас тільки половина. І це є очевидним фактом.

Іншими словами, за нас почали дуже «піклуватись». Хто? Я скажу.

Шкода тільки, що пропагандистська машина зробила свою справу… і варто зауважити – «на відмінно»! Сьогодні майже неможливо когось переконати в існуванні «світового уряду», який веде світ в глобалізацію. Багато хто навіть скаже, що нічого поганого в глобалізації нема.

А от я, наприклад, постійно згадую цитату Збігнєва Бжезінського, де він чітко проставив всі крапки над «і», відкривши карти перед людьми.

Він заявив, що в світі зараз немає кризи, про яку нам постійно говорять політики. В світі є – спланований керований хаос, завдання якого полягає в створенні війн, епідемій та інших негараздів. Мета ж полягає в тому, щоб народи самі попросили світовий уряд взяти їх під своє крило.

На прикладі України, ми спостерігаємо повну руйнацію національного устрою.

Хочу нагадати, Національні країни, це ті країни, які буде найважче зламати глобалізаторам, бо там присутня національна ідея, що рухає народи в бік до самозбереження. В Україні ж національну ідею знищено, і народ виживає, хто як може.

Такі країни, як сьогоднішня Україна, є найлегшою здобиччю, бо її народ сам тікає з неї, в пошуках кращої долі. Нікого не треба виселяти! Нікого не треба вбивати! А на випадок прояву національних спільнот, для України влаштували, таку собі «громадянську війну» з Росією. А там, спільними зусиллями, патріоти національної ідеї планомірно знищуються… вбиваються на полі бою, а потім – «вшановуються». Тільки от, на греця нашим вдовам та сиротам те «вшановування»? Дітям потрібен тато, а вдовам – чоловіки… батькам же – потрібні живі й щасливі діти.

Тож, якщо сховати власні емоції кудись так, щоб вони не висовувались, то можна дійти висновку, що в дійсності Україна, як країна багата на копалини та ресурси, сьогодні стала об’єктом уваги світового уряду.

В результаті, населення України планомірно знищується та тікає в різні боки.

Територія звільняється.

Землю скоро почнуть розпродавати… залишаючи наших нащадків жебраками. Та й, чи судитиметься народитись тим нащадкам, за таких стрімких темпів знищення країни? Не знаю. Але точно знаю, що дуже скоро в Україну прийде «іноземний інвестор». Купить наші землі, а з ними й копалини. Населення України буде доведено десь до п’ятнадцяти мільйонів, чого вистачить для обслуговування «інвестора», і почнеться робота по вичерпанню наших ресурсів, в інтересах «інвестора» та його господарів – за куліси.

Люди, що залишаться в живих і будуть працювати на іноземця… можливо, спочатку матимуть гідну зарплатню. Ну а потім, коли вже нікуди буде діватись, почнуть працювати за «тарілку супу». України ж не стане. Це буде територією розробки ресурсної бази, а потім – світовим сміттєзвалищем, або сховищем ядерних відходів.

От така невтішна вимальовується перспектива нашого майбутнього, до якого ми вже поступово починаємо набирати швидкість. То, як Ви вважаєте, варто народжуватись нащадкам? Ні! І для цього нам вже пропонується пропаганда одностатевих шлюбів. Ідеально! Чи не правда?

Сподіваюсь, шановні читачі, що Ви запитаєте, чи можна чимось завадити такому розвитку подій?

Не знаю. На даному етапі, вже не знаю. Але точно знаю, що спробувати… ще можна.

Так от, як я вже раніше сказав, народ слабкий, коли він не має національної ідеї. Тобто, якщо країна перестає бути національною, вона стає потенційною жертвою описаного розвитку подій.

Якщо ж суспільством рухає національна ідея, таке суспільство стає сильним та незламним, бо воно здатне протистояти зовнішнім викликам, чого б йому це не вартувало.

Тож, як я вважаю, повернення в Україну національної ідеї… здорового, чистого й патріотичного націоналізму, як ідеології… та встановлення в країні прямого народовладдя, можуть стати початком епохи відродження нашої країни. Але цього буде мало!

Україна має запропонувати міжнародній спільноті себе, як суб’єкта міжнародного права. А це можна зробити, лише переконавши світ в необхідності існування такого «суб’єкту міжнародної політики», з певними обов’язками та повноваженнями. В нашому випадку, ми маємо повернутись до вивчення власного географічного розташування і взяти на себе роль нейтральної країни – політичного стабілізатора відносин між двома різними цивілізаціями, яким ніколи не судилося стати єдиним цілим. Україна має стати центром комунікацій між Європою та Азією. 

Цю пропозицію мають схвалити  світові «воротили», і це вже буде дійсним порятунком.

У всіх інших випадках, Україну чекає небуття.

От і хочу я Вам сказати, любі наші заробітчани!

Не тікати треба з України, а робити все можливе, щоб різного роду космополітичні настрої полишили голови наших співвітчизників.

В Україні дуже великий ринок праці! Я б сказав – не обмежений.

Єдине, чого нема в Україні, так це справедливості.

Тож, не кращої долі Вам треба шукати за кордоном, а відстоювати справедливість у власній країні. Не шукати іншу країну, а починати будувати країну мрій на власній землі.

Політикам же, що довели країну до такого стану, скажу наступне: «Тікайте! Тікайте самі, доки трамваї ходять! Тікайте, доки народ не дотумкав, що ви накоїли!

Біжіть сьогодні! Завтра… буде пізно».

І наостанок скажу.

Чомусь віриться мені, що ми це зможемо зробити.

Україна – це наша земля і наш прихисток.

Вона народила наш етнос, а етнос дуже важко вивести.

Ми маємо жити! І іншого права у нас просто нема!