800 років: коли ми зможемо вирішити житлове питання для внутрішніх переселенців

Катерина Коба, координатор ініціативи «Громадська взаємодія»

Вперше ця публікація була розміщена 22 травня 2019 року на сайті lb.ua

Відсутність власного житла - головна проблема для внутрішньо переміщених осіб. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), в грудні 2018 року її вказали як ключову 37% переселенців - це більше, ніж кожен третій опитаний.

Більшість із тих, хто втік від війни 5 років тому, продовжують орендувати квартири. Це створює додаткові проблеми - приміром, необхідність періодичних переїздів та дискримінацію як від орендодавців, так і від органів, що перевіряють місце проживання. Утім держава, судячи з усього, не поспішає вирішувати цю проблему.

Останні дані Мінсоцполітики свідчать, що в Україні є 1,4 млн переселенців. Квартири з них встигли придбати заледве 12%, кажуть в МОМ. Відсутність житла примушує людей повертатися на окуповані території - 4 із 5 громадян, які повернулися додому, зробили це, бо мали там постійне житло, а в мирній частині України не змогли вирішити це питання.

Якщо 37% вважають, що відсутність житла - це головна проблема, очевидно це і можна вважати потенційною потребою в нових квартирах чи будинках для втікачів з Донецької та Луганської областей. В середньому у сім’ї в Україні - 2,5 людини. Тобто приблизна потреба у житлі - 200 тисяч квартир. Скільки ж побудували або передали переселенцям насправді за ці роки?

Загальної статистики немає, проте є розрізнені факти, з яких вимальовується дуже невесела картина. У державному бюджеті гроші конкретно на будівництво житла для ВПО з’являться вперше лише в 2019 році. Це 10 млн грн. На скільки їх вистачить? Приблизно на 20-40 квартир.

Іще 34 млн грн. третій рік поспіль виділяють на прифронтові території, ці кошти теж йдуть або на придбання готового, або на будівництво нового житла, проте знову ж таки йдеться про десятки, від силу сотні квартир при потребі в сотні тисяч.

Приміром, в 2018 році, за даними Міністерства тимчасово окупованих територій, за гроші такої субвенції придбали 116 квартир в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській областях. Крапля в морі навіть попри те, що половину фінансування беруть на себе місцеві громади.

Реальний запит, як повідомляли у Мінсоцполітики, становив 850 млн грн. Тобто держава виділила в 20 разів меншу суму, ніж прорахована нею ж потреба.

Не набагато краще діють програми доступного житла чи молодіжного пільгового кредитування. Якщо фінансування йтиме такими темпами, то на отримання всіма переселенцями нових квартир піде не менше 800 років.

Усі ці цифр свідчать про одне - ми маємо радикально змінювати підходи до цього питання. Замість будівництва окремих квартир “для обраних” з непрозорим розподілом і бюджетних коштів, і спорудженого житла під заспокійливі слова чиновників, “краще так, ніж ніяк”, варто усвідомити масштаби цієї потреби і спробувати підійти комплексно.

Виходимо з наступного.

По-перше, будівництво, та ще й із залученням державних коштів - вигідний бізнес. Замовник надійний, замовлень багато і вони регулярні. Тому забудовники мають шикуватися в чергу за такими проектами і пропонувати їх реалізацію на межі собівартості. А “бонусом” отримати престиж виконання соціальної місії, де звісно, комерційного інтересу теж ніхто не відкидає.

По-друге, сучасні технології будівництва дозволяють швидко зводити великі площі квартир, причому не в режимі “хрущовок”, а в режимі добротного житла економ-класу.

По-третє, місцева влада повинна із задоволенням виділяти під такі об’єкти землю. Бо це нові платники податків у місті, нові робочі місця, нові можливості для розвитку.

По-четверте, під програми для переселенців можна віддавати забудовникам на добудову проблемні об’єкти з можливістю реалізувати більшу частину житла за комерційними цінами.

Утім, держава чомусь не горить бажанням підійти до проблеми системно, виділивши на це кошти платників податків за прозорими і зрозумілими всім правилами. Традиційні відмовки про відсутність грошей - не працюють. Бо кошти є навіть на набагато менш корисні цілі та задачі, а якщо їх консолідувати і збільшити щонайменше в 10 разів суму фінансування проектів житла для переселенців, то програма доступного житла запрацює набагато швидше, ніж це було досі.

Джерелом таких грошей можуть стати, зокрема, конфісковані кошти корупціонерів, акцизи на тютюн та алкоголь, кошти, зекономлені на держзакупівлях товарів, робіт і послуг.

Зрештою, до зведення таких об’єктів як житло для ВПО, можна залучати комерційні компанії без жодної копійки державних коштів, за умови, що інвестор отримує державну землю та матиме право побудувати поруч, наприклад, власний офіс чи виробниче містечко.

Не слід забувати про кошти донорів. Нещодавно представник Єврокомісії заявив, що Україна не змогла освоїти 8 млрд. євро допомоги від ЄС - ці ресурси можна було б хоча частково спрямувати на будівництво житла переселенцям.

Поєднавши усі ці, а також інші можливості, отримаємо набагато більш швидкий і ефективний результат, аніж 800 років додаткового очікування. Адже якщо ми справді говоримо про інтеграцію внутрішньо переміщених осіб в громади інших регіонів України, то важливо почати справді з їхніх потреб, ключова з яких таки житлове питання.

Катерина Коба, спеціально для lb.ua