Вперше ця
публікація була розміщена 10 травня 2019 року на сайті lb.ua
Наприкінці квітня Міністерство соціальної політики оприлюднило свіжі цифри
про кількість які
змушені були втекти від війни. Це 1,377 млн людей, які переїхали із окупованих
Криму та Донбасу на підконтрольну уряду територію України. Інтеграція цих
громадян в нових місцях проживання важлива не лише для них самих, але і для
України. Тож новий президент Володимир Зеленський має поставити це питання
серед перших.
Відповідно до оприлюдненого нещодавно звіту
Міжнародної організації міграції, відсутність власного житла, нестача грошей,
висока вартість комунальних послуг і відсутність можливості повернутися до
місця свого постійного проживання є ключовими проблемами, які турбують
внутрішньо переміщених осіб.
Попри те, що війна на Донбасі триває уже фактично понад п’ять років,
питання забезпечення житлом людей, які його втратили через російську агресію,
все ще найголовніше для тих, хто переїхав в мирні міста та села.
Бо на п’ятому році війни немає чіткого і зрозумілого механізму визначення
причинно-наслідкових зв’язків між війною і такими втратами. Тобто, якщо у вас
була квартира там і ви її втратили, то майже нереально довести, що ви
матеріально постраждали.
Яскравий приклад - Василь Голобородько. Не
герой-президент з кіно “Слуга народу”, а реальний чоловік, письменник, лауреат
Шевченківської премії, який свого часу отримав від держави не лише грошову
премію, а й житло - двокімнатну квартиру в Луганську, але змушений був поїхати
з дому без речей і майна. Про нього напередодні виборів розказувало ВВС.
Навіть в такому випадку, коли страждає відома людина, зв’язок може
встановити лише суд. Що вже казати про понад мільйон людей, які думають про те,
як заробити на їжу, а не за які гроші судитися.
Також не розроблені методики визначення завданих агресією Росії збитків та
їх обсягів досі не розробили - ні для простих людей, ні для бізнесу, який також
постраждав. Фактично, отримуючи допомогу від держави, переселенці опинилися в
статусі колишніх вкладників радянського «Сбербанка»: незалежно від того,
скільки грошей було «на книжці», можеш взяти «чиюсь» тисячу і все.
Та на відміну від СРСР, держави, яка розпалася, в українців є формальні
підстави не вважати борг через війну безнадійним. Бо Росія – причина збитків і
поневірянь майже півтора мільйона українців – існує. І є суб’єктом міжнародного
права.
Механізми компенсації втрат мають стати одним із перших
пунктів плану дій нового президента щодо внутрішньо переміщених осіб. Нещодавно
низка народних депутатів запропонували часткове вирішення одразу двох проблем –
із житлом і компенсацією втраченого.
Вони зареєстрували законопроект, відповідно до якого
пропонується переписати житло на окупованих територіях на державу з правом
отримати квартиру такого ж або більшого розміру в регіонах, які братимуть
участь в експерименті. Такий підхід може стати відправною точкою для покращення
житлових умов колишніх мешканців Луганської та Донецької областей.
Друга важлива тема – це право голосу на парламентських і місцевих
виборах, якого переселенці – через п’ять років після початку війни – все ще
не мають. Проблема має дві складові. З одного боку, не маючи можливості
впливати на обрання місцевої влади та представників у парламент, переселенці
можуть не мати бажання справді інтегруватися у місцеву громаду. Тобто жити
своїм, замкнутим життям.
З іншого боку, оскільки такі виборці не йдуть на вибори, то і в місцевих
депутатів та парламентарів-мажоритарників вони теж «зникають з радарів». Який
інтерес депутатам вирішувати проблеми “переселенців”, якщо вони не голосують?
Хоча, приміром, вирішення житлового питання – це прямий обов’язок передусім
місцевої влади. А от на державному рівні необхідне запровадження реального
кредитування за програмою “Доступне житло”, тому що сьогодні програма працює
лише на папері.
Тож поставивши у пріоритет зміни до законодавства щодо повноцінної участі
переселенців у всіх рівнях виборів – майбутній президент
вирішить дуже глибокі питання.
Третій пункт – це соціальні виплати як переселенцям, так і мешканцям
окупованих територій, які все ще продовжують залишатися українськими
громадянами. Регулярні перевірки, призупинення виплат, обмеження прав на
отримання допомоги, вимоги додаткових документів чи переформування реєстрів
переселенців – це лише вершина айсбергу тих негараздів, із якими стикаються
внутрішньо переміщені особи.
Відповідно до вже згаданого звіту МОМ, 51% опитаних переселенців називають
таку допомогу важливим джерелом своїх доходів. Тому будь-які проблеми, які
виникають із її отриманням – прямо впливають на фінансовий стан і на і без того
не кращу якість життя людей.
Спрощення процедур, покращення співпраці Мінсоцполітики та Міністерства з
питань окупованих територій повинні стати пріоритетом на найближчі місяці, аби
1,4 млн українських громадян відчули якщо не полегшення, то принаймні перестали
«сидіти на пороховій бочці» в питаннях фінансування від уряду.
Очевидно, що багато цих та інших питань переселенців не входить до прямої
компетенції і повноважень Президента, увага з боку Володимира Зеленського до
них здатна розрядити ситуацію. Наявність права законодавчої ініціативи, високий
кредит довіри від виборців і політична воля до реальних змін та об’єднання
країни можуть суттєво поліпшити ситуацію уже з перших днів керування державою.
Катерина
Коба, спеціально для lb.ua