Остання "послуга" президентського партнера

Що стоїть за атакою недоолігарха Костянтина Григоришина на Арсенія Яценюка?

Повідомлення про те, що на 3 квітня 2019 року у Печерському суді Києва призначено судове слухання за позовом бізнесмена Костянтина Григорищина до лідера «Народного фронту», екс-прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка якось пройшло повз увагу вітчизняних медіа. А між тим саме це судове слухання може відкрити завісу над однією в найбільших авантюр у вітчизняній політичній верхівці.

Підставою для судового позову К.Григоришина, на початку березня 2016 року все ще громадянина Російської Федерації, стала публічна заява А.Яценюка на засіданні уряду у січні 2016 року, який звинуватив російського бізнесмена у розкраданні бюджетних коштів та фінансуванні антиукраїнських сил:  "...пасеться на українському енергетичному секторі останні 10 років. Чистий агент…»

Звісно, Арсеній Яценюк добре знав, що політичною силою, у яку в 2014 – 2016 роках активно вкладав ресурси К.Григоришин була політична партія «Блок Петра Порошенка». А ще тодішній прем’єр добре розумів, за чиї кошти організовано медіа-кампанію дискредитації уряду України та його очільника. Проте чітко назвати прізвище замовника на той час не міг. Відповідно, перекинув увагу на одного з головних спонсорів, прив’язавши його до антиукраїнських сил.  Можливо, Арсеній Петрович на той час керувався фактом перекупки частини акцій Сумського НВО депутатом від «Опозиційного блоку» та головним провідником ідеї «Русского міра» в Україні Вадимом Новинським.. Але в даному контексті це не має суттєвого значення.

Цікаво інше. Варто було Банковій дотиснути А.Яценюка й відправити його уряд у відставку в квітні 2016-го, а К.Григоришину отримати українське громадянство, як про позов відразу забули обидві сторони. Оскільки справу було відкрито, то суддя Христина Гладун періодично призначала засідання, на які не з1являлася то одна, то інша сторона, аж поки не склала повноваження сама пані Гладун. І лише у грудні 2017-го справу зрушили з місця, коли її передали судді Віталію Писанцю. Але на тому процес знову зупинився, як виявилося, аж до квітня 2019-го.

А тепер просте запитання: чому саме зараз бізнесменові Григоришину, який давно уникає будь-яких публічних згадувань, знадобився Арсеній Яценюк? Відповідь може бути доволі проста – на Банковій серйозне занепокоєння почала викликати надміру незалежна позиція партнерів із парламентської коаліції – «Народного фронту» - та представників «НФ» в уряді. Перш за все – очільника МВС Арсена Авакова. Відтак, комусь здалося, що через тиск на екс-прем’єра «Народний фронт» можна зробити більш слухняним. І фігура Григоришина для такої «невдячної» справи вельми зручна, адже у випадку зміни господаря на Банковій Костянтинові Івановичу «світять» вельми невтішні перспективи.  

Про те, що К.Григоришин вже нині винен більше 300 мільйонів акціонерам Сумського НВО, зокрема В.Лук’яненку та В.Новинському, відомо давно. Але це лише маленька дещиця реальних і потенційних боргів колишнього спонсора війни Банкової з прем’єром Яценюком.

Сьогодні вже мало хто пам'ятає, з чого в 1998 році починався інвестиційний пул, формальним керівником якого був Костянтин Григоришин. А починався він із внесення рівних часток - по 21,5 млн доларів - від самого Григоришина та від партнерів екс-прем'єра Павла Лазаренка, яких представляв Петро Кириченко. Трохи пізніше остання група інвесторів збільшила капітал інвестпулу ще на 22 мільйони доларів, довівши його до $ 65 млн.

Але затримання на території США Петра Кириченка, а пізніше тривала судова тяганина привели до того, що і Кириченко, і партнери екс-прем'єра Лазаренка на довгі роки були усунені від участі в управлінні активами, вкладеними К.Григоришиним у велику приватизацію українських підприємств. Перша телефонна розмова між Кириченком і Григоришиним відбулася лише в 2006 році. Тоді нинішньому власникові групи «Енергостандарт» вдалося переконати колишнього партнера у «глибокій збитковості» приватизованих підприємств. Ну, а якщо підприємства збиткові, то й компенсацію через свого юриста Ігоря Куйду Григоришин запропонував символічну - $ 14,5 млн.

А далі була майже детективна історія. Наприкінці 2010 року на П.Кириченка вийшов колишній менеджер інвестиційної групи Олександр Вартанян і пояснив, що того просто «розвели», і його активи в спільному з Григоришиним інвестпулі становлять не менше 300 мільйонів доларів США. Вирахувавши раніше сплачені 14,5 млн, і керуючись закладеним в угоді від 2006 року пунктом про право розгляду спорів у Каліфорнійських судах, П.Кириченко в 2013 році звернувся до приватного арбітражного суду системи JAMS з позовом про компенсацію 280 млн. доларів. Той суд, до речі, визнав аргументи Кириченка переконливими. Інша справа, що в 2017 році Григоришину на певний час вдалося відбитися від арбітражних претензій Кириченка в суді Північного округу Каліфорнії, пославшись на терміни давності, на те, що протягом 4 років після підписання угоди з юристом Григоришина і до зустрічі з Вартаняном, Кириченко не зробив нічого для того, щоб дізнатися про реальний фінансовий стан їх спільного бізнесу, на фактичне виконання зобов'язань за договором щодо виплату 14,5 млн…

Та прецедент Новинського-Лук’яненка у Лондонському арбітражі відкриває для ображених екс-партнерів Григоришина широке поле для нових фінансових претензій. Особливо, якщо «дах» Григоришина на Банковій несподівано для нього самого остаточно упаде. Зрештою, немає ніякої гарантії,  що з позовами до американських, а, можливо, і до українських судів звернуться інші партнери П.Кириченка, які взагалі не були поінформовані про домовленості останнього з господарем «Енергостандарту»? Тоді доведеться платити значно більше, ніж було вкладено у інформаційну кампанію проти А.Яценюка!

Утім, це ще «квіточки» порівняно з перспективою відновлення впливу в Україні Ігоря Коломойського. Як відомо, Ігор Валерійович ще 4 роки тому почав процес розділу спільних енергетичних активів з «Енергостандартом» Найгучніша з таких угод - вихід Григоришина з «Полтаваобленерго», а Ігоря Коломойського з «Чернігівобленерго». Але де гарантії, що останній не спробує зміцнитися за рахунок свого колишнього партнера, позиції якого вже і так хиткі, не дивлячись на підтримку Банкової? Тут вже не до підрахунку майбутніх прибутків від впровадження RAB-тарифів, які могли б для Григоришина стати рятівною паличкою.

Відтак судовий позов проти Яценюка варто розглядати як чи не останній бій власника група компаній «Енергостандарт» в інтересах великої битви свого надвпливового партнера з Банкової. Поразка у цій битві для Костянтина Івановича може стати синонімом його остаточного банкрутства.