Як подолати антирейтинг: два шляхи для виходу у другий тур

У розпалі президентської передвиборчої кампанії вкотре виникає тема «вибору без вибору». Здавалося б, альтернатив безліч – за кількістю кандидатів нинішня президентська кампанія стане рекордною.

У розпалі президентської передвиборчої кампанії вкотре виникає тема «вибору без вибору». Здавалося б, альтернатив безліч – за кількістю кандидатів нинішня президентська кампанія стане рекордною.

Високі антирейтинги влади та відсутність єдиної опозиційної сили – підвищують шанси інших, менш впізнаваних політиків. І заохочують їх спробувати свої сили та поборотися за президентську булаву попри відсутність достатнього медійного та організаційного ресурсу.

Підвищити шанси на вихід у другий тур таким кандидатам можна завдяки двом стратегіям – вести перемовини про об’єднання організаційних ресурсів із ідеологічно сумісними партнерами, чи запропонувати власний прагматичний порядок денний для більш широкого спектру партнерів.

Перший шлях, як це вже було під час багатьох виборчих кампаній, веде до довготривалих переговорів й появи втоми від них у потенційних виборців. Класичний приклад – 2011-2013 роки, коли так звана «Об’єднана опозиція» так і не змогла протиставити щось серйозне тодішній партії влади.

Те саме відбувається й зараз. Нещодавній з’їзд партії «Громадянська позиція» обійшовся без сенсацій. Лідера політсили Анатолія Гриценко висунули кандидатом у президенти, в черговий раз учасники події поговорили про необхідність об’єднання зусиль заради створення можливостей для виходу у другий тур. І знову ж таки – жодних пропозицій чи реальних кроків. Найбільш очікувана подія минулого року – гіпотеза про об’єднання організаційних можливостей Анатолія Гриценка, Андрія Садового за підтримки кумира сучасності співака Святослава Вакарчука – залишається у мріях самих виборців.

Українським політикам потрібно навчитися діяти прагматичніше. Й пропонувати перспективу не лише виборцям, але й своїм політичним партнерам. Так, як у 2014 році відпрацювали політтехнологи партії «Народний фронт», що дало їй змогу отримати найбільшу кількість голосів виборців на позачергових виборах до парламенту. Лідера «Народного фронту» Арсенія Яценюка протягом виборчої кампанії позиціонували як «готового кандидата» у прем’єр-міністри. Меседж був доволі простий – оберіть команду «Народного фронту» й отримаєте надійного очільника Кабміну, який знає, як вивести країну з кризи.

За такою ж логікою міг би діяти й Анатолій Гриценко. З поправкою на розширення електоральної бази в непритаманних йому регіонах – у південних та східних областях України. Голоси виборців – це те, чого критично не вистачає штабу Гриценка для збільшення шансів на вихід до другого туру президентських виборів. Якщо вірити замірам соціологів, вже у другому турі він міг би перемогти будь-якого кандидата.

Як технологічно реалізувати подібний план? За рахунок розширення бази партнерів та пропозиції «політичної перспективи» для виборців.

Зараз у штабі Гриценка вирішили зробити ставку саме на таку стратегію. Для цього розглядають можливості об’єднання різних політичних лідерів, які також оголосили про бажання кандидуватися на посаду президента, в єдину команду.

Кожен з них має менше 1% потенційних голосів виборців, проте посилює організаційним ресурсом і підсилює образ Гриценка як головного кандидата від демократичних сил. За інсайдерською інформацією, штаб Гриценка веде фінальні перемовини із Романом Безсмертним та Сергієм Тарутою. Обидва кандидати у президенти – різнопланові політики із власним електоральним потенціалом, який не «перетинається» і може підсилити позиції Анатолія Гриценко. Власне, згідно із замірами соціологів, у кожного з них є близько 1,5% потенційної підтримки виборців. В сумі, навіть ці 2-3% можуть сильно допомогти Гриценку вийти до другого туру.

Звісно, потрібно запропонувати «перспективу» не лише для партнерів, але перш за все – для виборців. Чому варто голосувати за Гриценка? Бо в нього є план, як вивести країну з кризи, й бачення, з ким саме він досягатиме цього результату. Так, Роман Безсмертний - сильний організатор і посилить команду. Тоді як Тарута – має суттєво кращі фінансові можливості й може значно посилити електоральні позиції Гриценка на Донбасі й загалом у східних областях.

Звісно, зростає й масштаб Гриценка як далекоглядного політика – адже за такого сценарію він зможе уособити своєю кандидатурою той потенційний компроміс, на який чекає суспільство по лінії «захід-схід».

Технологічно закріпити подібний сценарій можна було б відповідною політичною угодою, за якої Роман Безсмертний розглядається як потенційний претендент на голови Верховної Ради у наступному скликанні парламенту, а Сергій Тарута – у разі виграшу Гриценка – зможе претендувати на посаду прем'єр-міністра.