Якими будуть наслідки для «Мінська» після «виборів» 11 листопада? Я думаю, що Росію посварять, і на тому все скінчиться. До того ж, усі сторони конфлікту визнають, що Мінські угоди не працюють. Постійно з’являється інформація або про необхідність зміни формату, або розширення кола переговірників.
Москва навряд чи скасує «вибори» в «ЛНР» і «ДНР», призначені на 11 листопада. Тож не варто на це сподіватися.
За словами деяких українських експертів, проведення «виборів» на окупованій території Донбасу буде порушенням Мінських угод. Але я хотів би нагадати, що перші «вибори» у квазіреспубліках відбулися ще в 2014 році після укладання перших Мінських угод. Тоді реакція Заходу була квола, як, власне, і реакція України. Крім застережень та висловлення «глибокої стурбованості», не було жодних реальних кроків щодо посилення економічного тиску на Російську Федерацію або вимог щодо скасування проведення «виборів».
Таку саму картину ми спостерігаємо і сьогодні. Попри всі заяви Заходу про його стурбованість можливістю проведення «виборів» на окупованій території, реальні механізми тиску на Російську Федерацію з метою скасування цих «виборів» не застосовуються.
Більше того, екс-посол США в Україні заявив про те, що Штати не розглядають сценарій прямої конфронтації з Росією заради України, бо це не дає змоги сподіватися на якомога швидший вихід Росії з окупованих територій.
Самі «вибори» в «Л/ДНР» будуть використані Росією як важіль тиску на Україну і країни Заходу.
Крім того, за дивним збігом обставин, саме на 11 листопада була призначена зустріч Дональда Трампа з Володимиром Путіним, на якій, якщо вона відбудеться, скоріше за все, серед інших питань буде обговорюватися і врегулювання ситуації на сході України. І саме момент проведення «виборів» буде використаний Російською Федерацією як додатковий аргумент у моменті тиску на країни Заходу.
Поясню – чому. Свого часу, в 2008 році, попри те, що Радбез ООН ухвалив рішення про територіальну цілісність Грузії, в серпні того ж року Росія в односторонньому порядку визнала самопроголошені республіки – Південну Осетію та Абхазію. Більше того, в Абхазії відбулися такі самі «вибори», як зараз плануються на території «ЛНР» і «ДНР», і першим кроком, який здійснив «лідер» самопроголошеної Абхазії, було укладення розширеного договору з Російською Федерацією про співпрацю і захист кордонів. Власне, йшлося про поглинання Абхазії, суверенної частини Грузії, Росією.
Саме цей сценарій, швидше за все, відпрацьовується Сурковим і на сході України. Тому що, як в Абхазії, так і на сході України, людина, яка відповідає за втілення кремлівських планів – це пан Сурков. Скоріше за все, він діє за відпрацьованим сценарієм.
Якщо Київ не пристане на тиск Росії щодо входження окупованих територій Донбасу в політичне, економічне й фінансове життя України на умовах Кремля (а це особливий статус, загальна амністія і проведення виборів), то, відповідно, Росія залишає за собою ще один сценарій – визнання цих територій і фактичне поглинання їх Росією.
Говорити про те, що Росія піде з Донбасу добровільно або віддасть їх Україні під тиском міжнародних санкцій, не можна. За п’ять років в ці території Росією було вкладено приблизно 10 мільярдів доларів.
До речі, тут варто зазначити, що цифра, озвучена представником України в ООН щодо вкладених Росією в Донбас 5 мільярдів доларів, не відповідає дійсності. Чим займаються спеціальні служби України, якщо представник України в ООН озвучує цифри, які не відповідають дійсності? Адже ці цифри є у відкритих російських джерелах, тобто Росія не заперечує факту того, що ці території є фактично дотаційними, у них вкладаються гроші, опосередковано виведені з російського бюджету через «благодійні фонди».
Якими будуть наслідки для «Мінська» після «виборів» 11 листопада? Я думаю, що Росію посварять, і на тому все скінчиться. До того ж, усі сторони конфлікту визнають, що Мінські угоди не працюють. Постійно з’являється інформація або про необхідність зміни формату, або розширення кола переговірників.
Наразі вже з’явилася невипадкова заява президента Білорусі Олександра Лукашенка про доцільність розширення числа переговірників за рахунок включення Сполучених Штатів. Якщо це вже пролунало з вуст Лукашенка, це означає, що така пропозиція узгоджена з Москвою, а не є самостійною грою Лукашенка. Росія продукує такі заяви через афільованих із нею осіб з інших країн, аби показати, що вона начебто дотримується Мінських угод та виступає за врегулювання ситуації на Донбасі.
Також невипадково пролунала пропозиція Лукашенка про введення білоруських миротворців, адже вона прозвучала після візиту Порошенка в Мінськ і візиту Болтона в Москву. Себто можна казати про те, що узгоджений сценарій, що був озвучений Лукашенком – про передачу Білорусі проблемної ділянки російсько-українського кордону, про те, що Білорусь готова взяти на себе зобов’язання щодо проведення виборів в «ЛНР» і «ДНР» та підтримки життєдіяльності окупованих територій на момент існування «перехідних адміністрацій».
Подібні заяви можна розглядати як компромісний варіант. Росія погоджується на введення миротворців, але залишає за собою право визначення держави, яка буде брати на себе основний тягар проведення миротворчих операцій.
Отже, Захід не готовий до прямої військової конфронтації з Росією та стикнувся з тим, що Росія успішно розколює єдність США і країн Європи в моменті посилення санкцій та продовження санкційного тиску на РФ. Відповідно, США доводиться лавіювати між європейськими партнерами і захистом власних національних інтересів. І тут Україна виступає, давайте казати відверто, «розмінною монетою», як би прикро це не було.
Зазначу ще один важливий момент. Ніяких масових заворушень на окупованих територіях через проведення «виборів» не передбачається. Російська Федерація не розглядає сценарію придушення масових заворушень в момент проведення «виборів». Так само не має і факту зростання проукраїнських настроїв на Донбасі. Тому і Пасічник, і Пушилін – це безальтернативні кандидатури, про підтримку яких заявила Москва.
А деякі заяви російських політиків про необхідність визнання самопроголошених республік «ЛНР» і «ДНР» варто розглядати як елемент шантажу країн Заходу та України, аби змусити її піти на певні поступки щодо реалізації «дорожньої карти» врегулювання ситуації на сході.
Спеціально для "УНІАН"
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.