КОМУ ВИГІДНА ДИСКРЕДИТАЦІЯ ВИЩОГО КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ

Хочете взнати що буде далі, якщо ми своїх генералів на штики кинемо?

Свого часу у широкий прокат Співдружності Незалежних Держав вийшов черговий багатосерійний фільм про останні роки російської імперії. Він так і називався «Гибель империи». Вже тоді російські автори стрічки орієнтувалися на рефлексуючу масу «руського міра» про минулу велич орла-мутанта.

З упованням називались вороги, які затягували вєлікій русскій народ у болото забвіння. В кожній наступній серії – інший ворог. Разом з тим, нічого нового: німці, поляки, українці, інші недонароди… Всі винні перед матушкою-расєєю.

Для вдумливого глядача картина зіграла зворотній ефект, адже дуже наочно описала універсальний покроковий процес втрати державності будь-якою іншою країною.

Випадково чи ні, але сьогодні російські мишебратья під керівництвом іншого путанта вперто намагаються реалізувати вищезгаданий сценарій в Україні. «Братання», корумпування регіональної влади, залякування та витіснення прогресивної частини суспільства, фінансування «патріотичних» рухів, чиї дії однозначно призведуть до мирної капітуляції. Одне поки що в цьому плані не спрацьовує, щоб українська державність покотилась донизу. Є боєздатна армія і є командири які мають бойовий досвід, а головне – готові рішуче реалізувати цей досвід проти мишебратніх російських найманців. А в разі потреби і проти всього імперського мордору, який насувається на нас зі сходу та півночі. Підрив довіри до національного військового керівництва  – це ключове для росіян при підготовці війни в Україні. Інакше за законами воєнної науки, при наступі треба зібрати перевагу три до одного, а на головному напрямку – п’ять до одного. При наявності 300-тисячного натренованого українського війська, очолюваного мужніми рішучими командирами і командувачами, зібрати мільйон солдат і направити на Захід (при цьому повністю оголити дупу для швидкого на кохання ще одного прищуреного брата…) – страшнувато навіть для мутантів з російських генштабів. Вихід один. Варіантів два. Перший – фізично знищити ініціативних рішучих генералів, які вже встигли залити сала за шкуру російсько-окупаційним військам на Данбасі. Інший – підірвати довіру у суспільства і армії до вищого військового керівництва взагалі.

По першому варіанту ми вже бачимо результат. Судилище над генералом Назаровим, який в 2014 якісно прорідив російсько-терористичне кодло на Донбасі. До сьогодні росіяни бояться оприлюднювати свої справжні втрати. Тилову крису не будуть судити. Для росіян вона корисна – сама валить міць армії з-за спини. Засудження ж цього генерала стане стоп-листком для всіх інших. Жоден сміливець не захоче стати наступним у цьому списку.

По другому варіанту «шатають» вже четвертий рік. Із впертою періодичністю піднімається тема недовіри до керівників Збройних Сил України. Схема проста. Бутусов на «Цензор.Нет» піднімає стару статтю, дає їй нову назву. Зміст той же – недолугі товсті генерали, боягузи і неуки керують військами, судити Муженка, Назарова і всіх інших. Тему підхоплюють пара-тройка перевірених блогерів. Створюється інформаційний вихор, який одразу ж підхоплюють «небайдужі громадяни» у вигляді лідерів добровольчого руху та політиків другого ешелону. У кожного з них свій, доволі меркантильний інтерес. Семенченки намагаються щосили забалакати свої роль та місце в подіях чотирнадцятого – п’ятнадцятого років. Мілкі партійні зазивали зачаровують електорат для своїх босів перед майбутніми виборами.

Не хочу рекламувати російське «мило», з якого почав матеріал, але краще не покажеш: даєш команду «генерала на штики!». І народ задоволений і ти в народних лідерах.

Куди не глянь, в Україні криза: освіта і наука, медицина, законність і правопорядок, право самоврядування, економіка…Межа. Тільки армія стоїть на ногах, відлякуючи мутантів.

Хочете взнати що буде далі, якщо ми своїх генералів на штики кинемо? Додивіться російське мило. Боронь боже, інфікуватися проімперською бацилою меншовартості, але я ж починав з того, що дивитись треба вдумливо.