Російська опозиція знову дозволила Путіну перемогти

Незважаючи на обіцянки чинити гідний опір правлячому режиму і поставити під сумнів легітимність переобрання Володимира Путіна на новий термін, російська опозиція продемонструвала на минулих виборах

Незважаючи на обіцянки чинити гідний опір правлячому режиму і поставити під сумнів легітимність переобрання Володимира Путіна на новий термін, російська опозиція продемонструвала на минулих 18 березня президентських виборах лише розрізненість і некомпетентність в політичній боротьбі. Представникам демократичного табору не вдалося мобілізувати спільні зусилля проти чинного президента, а їхні заяви часто суперечили один одному, остаточно заплутуючи протестний електорат. У виборчих бюлетенях серед прозахідних політиків значилися лише 65-річний Григорій Явлінський, який набрав всього 1,04%, і дебютантка виборів Ксенія Собчак, яка посіла 4 місце з 1,67%.

Осторонь від офіційних виборів виявився Олексій Навальний, який вважається найпопулярнішим російським опозиціонером. Він не зміг взяти участь у виборах з юридичних причин, але чомусь не став акумулювати свій електорат на підтримку інших кандидатів. Команда Навального під час передвиборної кампанії відкривала штаби по всій Росії, організовувала страйкові заходи і обіцяла зірвати явку виборців за допомогою закликів не брати участь в голосуванні. Але в підсумку ближче до виборів кількість людей на вуличних акціях невблаганно скорочувалася, а ефект бойкоту при підсумковій високій для Росії явці в 67% оцінити неможливо. Варто зазначити, що частина опозиційних діячів активно готувалися до вуличного протистояння з владою. У Новосибірську і Бійську прихильники Навального планували брати під контроль державні установи, розробляли детальні плани та інструкції для активістів.

Але на момент написання статті ніяких новин про масові вуличні протести з російських міст не надходило.

Таким чином, найефективніші методи боротьби з владою російськими опозиціонерами реалізовані не були, а ті, що були втілені в життя, наприклад, інсценування фальсифікацій, не мали великого резонансу. (https://politros.com/121334-navalnyi-trebuet-ot-svoikh-storonnikov-massovykh-provokaciyakh-na-izbiratelnykh-uchastkov) У результаті лідерам російської опозиції за 6 років підготовки до виборів не вдалося ні вибудувати грамотної стратегії, ні підібрати ключ до російських виборців, ні відмовитися від внутрішніх чвар. При всій наданій Собчак і Навальному дипломатичній підтримці з боку Брюсселя і Вашингтона, а також незважаючи на безпрецедентний тиск всього цивілізованого світу на Кремль, російська опозиція не тільки не зробила крок вперед у порівнянні з попередніми виборами, а й значно втратила в рейтингах і кількості прихильників.

33 тисячі опозиційних спостерігачів з команди Навального не виявили вагомих порушень під час процесу голосування, тим самим тільки підтвердив високий рівень підтримки Володимира Путіна, який набрав за підсумками виборів 77% голосів, і легітимність його переобрання. Прийшов час говорити про те, що провал російських прозахідних демократичних сил не можна пояснити лише недосконалістю російської виборчої системи або адміністративними важелями влади. Переоцінка своїх можливостей, "віртуалізація" страйку, відірваність від потреб російського суспільства, відсутність роботи над помилками - це вже хронічні хвороби парламентської і несистемної опозиції в Росії. Минулі президентські вибори продемонстрували нездатність російських політиків прозахідного спрямування акумулювати існуючий протестний потенціал і правильно задіяти наявні у опозиції великі фінансові ресурси і сучасні технічні засоби. Більш того, своїми обіцянками, невірними прогнозами і нескоординованими діями опозиційні лідери останні роки перед виборами вводили в оману світову спільноту, яка очікувала якнайшвидшого політичного перезавантаження в Росії і зміни її агресивного зовнішньополітичного курсу.