Кілька місяців тому, спустившись у самісіньке пекло Павлоградської шахти, стоячи на четвереньках на горизонті 325 метрів в багнюці і воді, як по чотири години на добу стоїть звичайний шахтар, я збагнув цю істину.
Саме тому для мене було важливим зробити бодай щось, щоб ці святі люди побачили – їх праця потрібна нам, потрібна державі. З нагоди професійного свята я вибив для найкращих шахтарів почесні грамоти Верховної Ради – це найменше, що я міг зробити. Бо я ціную працю українських шахтарів і словом, і ділом!
Зроблю все, щоб підняти престиж шахтарської праці. Ще з малечку пам’ятаю, яким крутим чоловіком був мій дядя Вітя, який працював шахтарем в Комунарську і отримував більше генсека ЦК КПРС. Так має бути і зараз! Для цього треба витрачати мільярди доларів не на закордонне вугілля, а на українське, інвестувати у власний видобуток, давати українцям роботу та ставати енергетично незалежними. Ці люди здатні підняти нашу країну з колін. Завдання держави – їх підтримати.
Зі святом, мої рідні! Навіть якщо нинішня влада вас не цінує, пам’ятайте: ви потрібні мені і Україні!