Бюджетна сторона медичної реформи

Що в законопроекті 6327варто доопрацювати для успіху реформи

Розподіл коштів з державного бюджету завжди був у центрі уваги в українському суспільстві. Зараз це питання знову актуалізувалося, зважаючи на резонанс довкола перебігу медичної реформи. Спостерігаючи за розвитком цієї справи, не міг не помітити наступне: в старих добрих традиціях нашої політики всі суперечки точаться довкола грошей, а не питань, які безпосередньо стосуються сфери охорони здоров’я. Як член комітету Верховної Ради України з питань бюджету я теж не міг оминути цю тему.

Чому, власне, цікавий проект закону 6327, котрий розробила команда МОЗу? Справа тут полягає в тому, що відповідно до Статті 7 цього законопроекту передбачено створення Уповноваженого органу, який є частиною вертикалі органів центральної виконавчої влади та до компетенції якого входить дистрибуція коштів з держбюджету. Тобто створюється бюрократичний гігант, у віданні якого буде майже 80 мільярдів гривень та процес їхнього розподілення між конкретними медичними установами. Можливо, метод централізованого збору, а потім розподілу коштів і є хорошою ідеєю, але особисто для мене є декілька моментів, які викликають критику.

По-перше, сама система оплати 80/20 провокує певні питання. Так, відповідно до запропонованих законопроектом 6327 механізмів не передбачено жодного, який міг би відчутним чином збільшити кількість бюджетних грошей, призначених на видатки лікарням. Натомість нам пропонують варіант, коли на найбільш дорогі послуги вторинної та третинної ланки (20% від усіх випадків звернень до лікаря) буде виділятися 80% запланованих коштів. Начебто це скасує необхідність рядовому пацієнту власноруч оплачувати непідйомні рахунки за медичні послуги такого рівня складності. Дуже шляхетна пропозиція, але вона абсолютно нежиттєздатна в українських реаліях. Оскільки грошей на сферу охорони здоров’я більше не стало, громадяни постають перед складним вибором: чи то ставати в довжелезну чергу та очікувати, коли ж у держави з’являться гроші саме на цю операцію; чи то самому оплачувати необхідну медичну послугу. Ще раз зазначу, в Україні, на мій превеликий жаль, далеко не кожен, хто потребує висококваліфікованої медичної допомоги, може самостійно заплатити за послуги медика.

По-друге, для мене досі не до кінця зрозумілою є процедура формування Уповноваженого органу. Як я вже згадував, у Статті 7 вичерпно визначаються його повноваження. Також багато сказано про Раду громадського контролю за органом, але зовсім нічого про порядок формування, відбір кандидатур та вимоги до Уповноваженого органу безпосередньо. Іншими словами, через відсутність чіткої регламентації питання у проекті закону разом з Уповноваженим органом створюється простір для політичної гри та реалізації чиїхось фінансових інтересів.

Зважаючи на все вище сказане, хочу лише додати, що на кону стоїть висока ставка. Адже саме від системи охорони здоров’я залежать показники тривалості та якості нашого життя. Зважаючи на те, що наразі ця система знаходиться у вкрай тяжкій ситуації, зрозумілою є необхідність її реформування. Але поспішати в цій справі не можна, варто пропрацювати кожен елемент, кожен рівень, кожен механізм реформи. Важливо при цьому пам’ятати про співпрацю та комунікації між ключовими стейкхолдерами, бо тільки взявши до уваги різні точки зору, можна знайти найефективніший варіант.