Каюсь, грішний, сам курив багато років. А от у дитинстві я і уявити не міг, що колись закурю. Не палив навіть, коли вчився у школах-інтернатах, хоча поряд чаділи димом багато однокласників, навіть дівчата.
А у 1992 році я, голодний двадцятирічний кореспондент газети “Молода гвардія”, напросився на інтерв’ю до директора столичної оптової продуктової бази Володимира Дмитровича Кобзаря, який тоді – в часи суцільного дефіциту – був, без перебільшення, кум королю і сват міністру. Цей хороший чоловік, на жаль, вже давно покинув цей світ, Царство йому Небесне. До речі, помер Кобзар від раку легень, бо курив несамовито.
Ця крута база тоді розміщалася у круглій башті на бульварі Лесі Українки. Зараз там “Сушія” і “Челентано”. Покійний Володимир Дмитрович, розраховуючи на позитивне інтерв’ю, для певності вирішив задобрити мене цінними на той час подарунками. Шматок м’яса, баночка ікри, пляшка коньяку, коробка цукерок, консерви і… блок австрійських цигарок “Міль де Сорте”.
Цими дефіцитними цигарками я пригощав усіх бажаючих колег-журналістів, проте сам зовсім не курив. Та в один момент якийсь чорт потягнув і мене до того лайна. Викурив одну цигарку, потім через кілька днів – другу, третю… І все – на 14 років став рабом нікотинового демона.
Курив я по півтори-дві пачки в день! Курив сигарета за сигаретою, коли писав статті. Курив, як проклятий, коли суд за вказівкою Кучми закрив газету “Політика”, де я працював головним редактором. Курив по-чорному, коли внаслідок фальсифікацій влади програв парламентські вибори у 2002 році.
Курив у тюремній камері, куди за дорученням Кучми мене кинули за опозиційну журналістську діяльність. І коли вийшов на свободу – теж продовжував курити, замість того, щоб дихати свіжим повітрям на волі. Вагітна Владиславою Росіта навіть виганяла мене з хати через той шкідливий нікотиновий сморід.
Боже, прости мене, яким дураком я був, обманюючи багато років сам себе, начебто оте курево заспокоює нерви.
А на своє 35-річчя я зробив собі і своїй сім’ї царський подарунок – раз і назавжди кинув курити. І вже майже 10 років років – жодної цигарки! І це, скажу я вам, зовсім інше життя! Для прикладу, зараз я займаюся спортом і бігаю кросс по 10 кілометрів. А коли курив, то додому на восьмий поверх пішки піднімався і вже задихався. І з рота не смердить як від попільниці, тож можна не соромлячись, цілуватися.
Як кинути курити? Так само, як виграти вибори: вірити в Бога і в себе. Знати, що ти – сильний і можеш перемагати, якщо всім серцем цього захочеш.