Хто завтра буде суб’єктом міжнародних відносин?

Релігійна ідентичність неформальних транскордонних суб’єктів

Система міжнародного права знає два типи суб’єктів – класичні головні суб’єкти (національні держави) та класичні додаткові (міжурядові організації, міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації, колонії, суб’єкти федерацій тощо). Деякі з цих класичних суб’єктів як першого (Ватикан), так і другого (Суверенний Військовий Орден Мальти) типу мають релігійну ідентичність чи етнорелігійний бекграунд (Меджліс кримськотатарського народу). Але в цілому сучасна система міжнародного права секулярна та не пов’язана з надприродними легітимаціями. Згадані класичні суб’єкти визнані міжнародною спільнотою як суверенні або частково суверенні.

Наприклад, діюча система міжнародного права, яку підтримує ООН, визнає принцип територіальної цілісності як один з найважливіших. Цей принцип забороняє державам порушувати міжнародно визнані кордони інших держав та демаркаційні лінії. Суб’єктами виконання цього принципу є національні держави, тоді як інші принципи також поширюються на групи держав (зокрема, принцип невтручання у внутрішні справи суверенної держави). Так чи інакше, ці принципи відсилають переважно до ситуації в міжнародних відносинах, яка склалася на 1960-ті роки, коли відбувалося стрімке виникнення незалежних держав, падіння колоніалізму, але після 1979-го ситуація почала змінюватися, адже тоді виникли перші ідеології, що закликали реалізувати наднаціональні проекти.

Сьогодні існує декілька наднаціональних проектів, які тяжіють до експансії та не звертають особливої уваги на кордони національних держав зразка кінця ХХ століття. Деякі з цих проектів узяті на озброєння офіційними урядами певних держав, тоді як інші не визнають міжнародного права та не визнані його класичними суб’єктами. Такі явища, які не обмежуються кордонами національних держав, стають суб’єктами міжнародних відносин у ХХІ столітті. Експансія в цій ситуації здійснюється не лише у військовий спосіб, але також і в межах культурної, мовної політики та ін.

Ще одним типом транскордонних суб’єктів є спільнота мігрантів, як трудових, так і тих, що втікають від збройних конфліктів. Так само, як і наднаціональні релігійно мотивовані проекти, хвилі мігрантів не є класичним суб’єктом міжнародних відносин, і цілком прогнозовано ігнорують принцип недоторканності кордонів. У порівнянні з хвилею мігрантів, що виникла після ІІ Світової війни, сучасна картина ускладнена відкритими кордонами всередині ЄС, завдяки яким мігранти можуть відносно вільно пересуватися Європою. З 1950-х років ООН будувала свої відносини не з мігрантською спільнотою як чимось цілісним, а з кожним мігрантом окремо. Втім сьогодні, коли кількість міжнародних мігрантів у світі можна вже порівняти з населенням США, вони стали впливовим суб’єктом міжнародних відносин. Важливим символом постання цього нового неформального суб’єкта є поява олімпійської команди біженців на Олімпіаді 2016 року. Головною характеристикою мігрантської спільноти є, звісно, транскордонний статус, але релігійна ідентичність так само є однією з підстав для набуття статусу біженця, згідно з Конвенцією ООН про статус біженця. І сьогодні, внаслідок значної кількості етнорелігійних конфліктів, ця підстава є все більш затребуваною.

Крім міжнародних мігрантів (біженців) також існує значна кількість внутрішніх мігрантів у багатьох країнах, які стають новим неформальним транскордонним суб’єктом. Наприклад, існує нова сирійська практика транспортування людей (як мирних жителів, так і комбатантів) з оточених міст на територію, підконтрольну дружнім для них силам. Сьогодні це може виглядати як непогана ідея, але в майбутньому стане проблемою, тому що переможці заселяють нових жителів у звільнені міста, а колишні резиденти втрачають можливість повернутися додому. Відтак, існує небезпека переходу від органічної країни з різноманітним населенням до розділених блок-постами анклавів, чия пам’ять (ідентичність) будуватиметься на ворожому ставленні до сусідів. Таке транспортування може продовжити тренд на розмивання державних кордонів уже зсередини, тому що компактна громада з власними збройними силами, поліцією, лояльним населенням та ресурсами вже є (квазі-) суверенним суб’єктом, навіть без міжнародного визнання. З іншого боку, класична національна держава, що складається з таких неконтрольованих анклавів, втрачає фактичний суверенітет і можливість бути незалежним суб’єктом міжнародних відносин.

Міжнародні транскордонні суб’єкти відрізняються від класичних кількома рисами. По-перше, вони не визнані системою міжнародного права як суверенні та інтегральні суб’єкти, але мають сутнісні риси таких суб’єктів. По-друге, вони не мають визнаних кордонів (самопроголошені утворення), або мають розмиті кордони та є потенційно глобальними (віртуальні спільноти в інтернеті), або навіть не мають фактичного зв’язку з реальною територією (біженці). Тому їхній суверенітет не може базуватися на географічних кордонах, як це відбувається у випадку національних держав. Тоді як національна й територіальна ідентичність зникає, релігійна ідентичність нових суб’єктів залишається важливим ядром їхнього (квазі-)суверенітету. Вона сутнісно ексклюзивістська та створює не-географічні кордони між спільнотами. Сьогодні набуває поширення такий тип релігійності, як контрсекулярна, що характеризується окцидентофобією, добровільною архаїзацією світогляду, зневагою до релігійної освіти та ієрархії, інтенсивними есхатологічними очікуваннями. Релігійна ідентичність не пов’язана міцно з національними державами, мовними особливостями, не залежить від національності, і це робить її важливим чинником розмивання класичних кордонів та виникнення нових транскордонних суб’єктів.