Рік уряду Гройсмана. Провали соціальної політики

Глава Кабміну заявив, що уряду «в принципі, вдалося зробити все, що було обіцяно». Ключовими досягненнями своєї роботи Гройсман назвав відновлення економічного зростання, успіх децентралізації, зміцнення енергетичної незалежності, зменшення корупційної складової в системі держзакупівель, особливо у сфері охорони здоров'я, підвищення заробітних плат і звичайно ж – запуск необхідних державі реформ.

Чи варто сперечатися з цими самооцінками? Очевидно, що реальна ситуація куди менш оптимістична. Звичайні українці щодня відчувають на власній кишені «всі реформи» Кабміну Гройсмана, але виключно в аспекті подальшого зубожіння населення. Про це свідчать не тільки дані офіційної статистики щодо рівня інфляції, зростання смертності та безробіття, виїзду з країни аж ніяк не найменш працездатної частини українців, та інші показники. А рівень невдоволення в суспільстві вже досягає критичних позначок.

Прес-конференцію прем'єра транслювали майже по всіх українських каналах. Щодо бравурних реляцій керівника Кабміну, то Гройсману варто порекомендувати бути скромнішим. Незалежно від того, чи співпадає публічно сказане Гройсманом з його власною самооцінкою, поставимося до його слів критично.

Слід з усією ясністю сказати про провали соціальної політики Кабміну, які підносять нам як досягнення.

Нам обіцяли підвищення соціальних стандартів, соціальний захист, якісну та доступну медицину, але в підсумку Україна знаходиться на межі соціальної та гуманітарної катастрофи.
В першу чергу це стосується розпіареної не без особистої участі самого прем’єра тези уряду про підвищення мінімальної зарплати до 3200 грн. 

Про зворотний бік цього рішення Кабмін вважає за краще мовчати, надаючи перевагу маніпуляціям показниками статистики. Цифра підвищеної «мінімалки» не просто не відповідає економічним можливостям держави. Декларативно-вольове рішення про подвоєння мінімальної зарплати було ухвалене виключно для того, аби відзвітувати про таке підвищення, та ще для того, щоб «підтягнутися» до стандартів ООН за рівнем бідності в 130$ на місяць (тоді долар коштував ще 24,6 грн). Після відрахувань ПДФО та військового збору, мінімальна зарплата становить всього 2 576 грн. 

Це уявне підвищення завдало серйозного удару, насамперед, малому бізнесу, що спричинило за собою зростання інфляції, масові звільнення, переходи в оплаті праці на «півставки» та збільшення тіньової занятості, а також посилення дисбалансів в оплаті кваліфікованої та некваліфікованої праці.

Нагадаю, що при Гройсмані обіцяли підвищити зарплату освітянам і лікарям, але обмежилися виключно представниками малокваліфікованих професій. Щодо працівників сфери освіти та охорони здоров’я, то ситуація погіршилася: заборгованість виплат з січня по березень 2017 року збільшилася на 21,6% у освітян та на 20,1% у медиків.

Візьмемо тепер такий показник, як статистика безробіття та зайнятості. За підсумками 2016 року, перше зросло, а друге знизилося. Згідно з даними Міжнародної організації праці, серед населення працездатного віку рівень безробіття зріс з 9,9% до 10,0%, у т. ч. серед чоловіків з 11,0% до 11,4%. Рівень зайнятості населення 15–70 років знизився з 55,9% до 55,7%, у т. ч. серед чоловіків з 61,3% до 60,9%. 

Що стосується обіцяної індексації пенсії, то в реальності анонсовану з 1 травня надбавку у 65 грн до мінімальної пенсії до рівня 1312 гривень (48$) ніяк не можна називати серйозним підвищенням соціальних стандартів. У переважної більшості пенсіонерів пенсії не дотягують навіть до прожиткового мінімуму, який після перерахунку споживчого кошика в 2016 році становив 2 800 грн, а в 2017 р. – 3200 грн. При тому, що в 2016 році дефіцит коштів Пенсійного фонду сягнув майже 150 млрд грн. Також не варто забувати і про майбутню пенсійну реформу, яка, для задоволення вимог МВФ, швидше за все, зведеться до підвищення пенсійного віку. 

Отже можна із впевненістю констатувати, що, враховуючи нинішню середню тривалість життя в Україні, до отримання навіть такої мізерної пенсії доживуть небагато наших співгромадян.
Замість реформи охорони здоров'я нам запропонували «оптимізацію» наявної системи, ще радянського зразка, але зношеної та застарілої. Замість прозорих держзакупівель ліків – прострочені контракти та їхній дефіцит.

Замість реформи освіти всі ми спостерігаємо запуск процесів деградації української молоді. Замість необхідних змін – імітацію розвитку інклюзивної освіти, непрозорість бюджетного фінансування, його свідому заплутаність у зв’язку з децентралізацією, зростання корумпованості галузі, ще більшу втрату престижності професії вчителя. 

За результатами річної роботи уряду Гройсмана можна сказати те, що він, як і його попередник, «пливе за течією» системної політичної та соціально-економічної кризи в Україні. Основу фінансової складової політики Гройсмана складають не досягнення української економіки, а кошти Міжнародного валютного фонду. Всі спроби представників команди прем’єра хоча б пом'якшити кризу увінчалися невдачею, а багато його кроків насправді погіршили становище пересічного українця. 

Падіння економіки, зубожіння населення, АТО, що затягнулося на роки, із щоденною загибеллю українських солдатів і мирного населення, безпорадність влади, девальвація гривні, розкол у суспільстві, зростання безробіття і сплеск злочинності – ось така реальність сьогоднішньої України, і ситуація продовжує ускладнюватися. Простим українцям залишається чекати і сподівається на зміни, які нинішнє керівництво держави просто не ініціює. Влада вже давно мала б навчитися на власних помилках, а також на помилках своїх попередників, та нарешті зрозуміти, що терпіння народу не безмежне. 

 
Україні вже зараз необхідні розумні дії від керівництва країни, які будуть спрямовані на зростання економіки держави для виходу з кризи. Уряд має бути представлений людьми, які не лише бажають, але й здатні здійснити позитивні зміни в країні, у найкоротші терміни. Адже часу виправити ситуацію залишилося не так багато...