Е-декларування: безрезультатна метушня

1 квітня завершилася друга хвиля подання держслужбовцями е-декларацій про доходи.

Нагадаю, що рухоме та нерухоме майно, а також кошти, які задекларовані під час першої кампанії чиновниками різних рівнів, разом з народними депутатами всіх без винятку фракцій, шокували українців: мільйони готівкою, нерухомість, яхти, автомобілі, предмети мистецтва безсоромно легалізували, навіть не пояснюючи їх походження.

Нагадаю тільки найбільш кричущі факти. Голова Адміністрації президента, до цього харківський чиновник Райнін задекларував 795,4 млн грн. Голова Нацбанку України Гонтарева – 1,754 млн гривень зарплати та готівки у 1,831 млн доларів, ще й 61,9 тисяч гривень в «Ощадбанку». Голова Державної фіскальної служби Насіров – 1,160 млн доларів, 450 тисяч євро та 4,350 млн гривень готівкових коштів. Депутат Матвієнко від БПП задекларував особисту церкву. Перший заступник голови фракції БПП Кононенко – нерухомість на загальну суму понад 1,8 млрд гривень. Іванчук з «Народного фронту», товариш екс-прем’єра Яценюка, – 750 тис. швейцарських франків, 600 тис. євро, 500 тис. доларів та 3,7 млн гривень. Лозовий, депутат Радикальної партії Ляшка – Святі мощі, 150 тис. євро та 800 тис. гривень. Позафракційний нардеп Мураєв – 18,5 млн гривень, 2 млн доларів та 1 млн євро готівки, 877 одиниць техніки й устаткування 24, 67 млн. гривень. Ганна Гопко, яку обрано депутатом від «Самопомочі», колишній кореспондент УТ-1 – 8 квартир у Києві та Львові (це про щось має говорити телевізійникам).

Після епопеї з першою хвилею е-декларування навряд чи можна стверджувати, що чиновники та народні обранці погано живуть. Між їхніми доходами та статками більшості українців – величезна фінансова прірва. Зауважу, що, згідно з результатами соціологічного дослідження групи «Рейтинг», 83% українців дотримуються позиції, що їм просто не вистачає на життя грошей, які вони заробляють. А 61% громадян нашої країни, опитаних Київським міжнародним інститутом соціології, зізналися, що минулого року їх найбільше турбували фінансові проблеми.

Нещодавно всі ми виявилися свідками грандіозного скандалу у ЗМІ – у зв'язку з законом про обов'язкове декларування доходів громадськими організаціями, які спеціалізуються на антикорупційній діяльності та отримують для цього гранти від західних партнерів. Цю ініціативу багато хто назвав мало не «помстою антикоррупціонерам», посилаючись на те, що вони й виступали головними внутрішніми лобістами електронного декларування. 24 березня посольство США в Україні навіть назвало вимогу про е-декларування для ГО «кроком назад». Але закон було проголосовано, підписано гарантом та оприлюднено, і він набув чинності.

На сьогоднішній день багато хто з «антикорупціонерів» відмовляється оприлюднювати власні фінансові звіти. Чому? Наприклад, журналіст Денис Бігус на своїй сторінці у «Facebook» пояснював, що тепер всі самозайняті підрядники, які працюють з такими громадськими організаціями, автоматично потрапляють під закон про декларування, публікуючи інформацію про свої доходи. Що хоче сказати Бігус? Що його підрядники не сплачують всі передбачені законом податки та збори?

Це – маніпуляція, яка адресована людям, що необізнані у податковому законодавстві! Адже сумлінні платники і так звітують. А от поширений випадок: члени родин чиновників стають «успішними бізнесменами», обдаровуючи своїх бідолашних родичів-держслужбовців «зазвичай просто так». І, згідно з законодавством, вони не мають жодних зобов’язань подавати електронні декларації. Навіть, відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», вони навіть можуть не надавати інформацію стосовно джерела доходу та його розмір, чим і служать своїм родичам, діяльність яких підпадає під закон «Про запобігання корупції». Але було б цілком логічно, щоб члени родин теж підпадали під дію закону про запобігання корупції та особисто мали подавати декларації, тим самим підтверджуючи відсутність/наявність опосередкованого впливу з боку родичів-держслужбовців.

Тому заява Бігуса – не більше, ніж прийом для необізнаних. Це використання поширеного громадського стереотипу, коли податкові органи подаються населенню України виключно як каральний орган, а інтерпретація законів свідомо ускладняєтеся.

Боротися з цим можна виключно тим, що у доступній для широкого споживача формі роз'яснювати принципи застосування та функціонування податкового законодавства, консультувати людей щодо правил ведення чесного бізнесу, про те, хто та скільки має платити. Саме цим і повинно займатися Міністерство інформації, яке давно утримується українськими платниками податків. Воно і має проводити роз’яснювальну роботу, зокрема і у сфері сплати податків, упереджуючи правопорушення, маніпуляції громадською думкою, масові істерики та психоз.

Власне кажучи, за таких умов ініціатива зобов’язати до декларування антикорупційні організації, що функціонують за рахунок грантів і пожертв, та звітувати про свої фінансові справи – дійсно була б закономірною. Інтерес держави до діяльності таких організацій можна зрозуміти, як і те, що так звані «антикорупційні громадські розслідування» не мають жодного офіційного статусу та можуть служити прикриттям для вимагання хабара з реальних чи уявних «корупціонерів». Суспільний інтерес полягає в тому, що українці мають право знати, на що йдуть гроші, виділені на боротьбу із корупцією, статутну діяльність «антикорупційних» організацій, яка часто здійснюється виключно на словах та у гучних заявах.

Як колишній держслужбовець, я також потрапила до другої хвилі електронного декларування. Впевнена: кому немає чого приховувати, нічого й боятися.

Є зовсім інші, більш суттєві причини, за яких чиновники, що офіційно декларують свої багатомільйонні статки, не бояться ні праведного гніву народу, ні реакції правоохоронної системи.

Адже 3 листопада минулого року президент Порошенко, заявивши, що він «вважає великим кроком запуск системи електронного декларування», сказав: «поясни, де ти, голубе сизий, взяв ці гроші. Народ і суспільство мають це знати». На жаль, ті, кому були адресовані його слова, явно не поспішали продемонструвати власну фінансову відкритість. Нещодавно, 2 квітня вже цього року, Нацагентство з питань запобігання корупції відзвітувало, що воно завершило перевірку близько 3 тисяч електронних декларацій, а відомості щодо 10 з них передало до Національного антикорупційного бюро України. Після цього жодних повідомлень про фігурантів розслідувань у ЗМІ не було.

До сьогоднішнього дня судова система в Україні демонструвала, що працює не проти злочинців в цілому, а проти конкретних осіб Є «замовлення» – знаходиться і вирок. Чи змінилася ситуація – можемо скоро побачити. Не тоді, коли НАБУ відзвітує про передачу 10 справ до суду, а лише після винесення ним звинувачувальних вироків, які набудуть чинності.