Шкільна освіта потребує розумної та сильної державної політики. Частина 1

Якщо називати речі своїми іменами, відбулася підміна цілей і завдань загальної середньої освіти. Склалася вкрай хибна та шкідлива у вимірі суспільства оцінка шкільної освіти як обов’язкової передумови вступу до ВНЗ, а не цілком самостійна та самодостатня складова освітньої системи.
На нашу думку, цю ситуацію слід докорінно змінити. 

Середня освіта є і має закріпитися у практиці сприйняття суспільства саме як базова, незалежно від намірів учнів здобувати професійну чи вищу освіту. Отримання шкільного атестату має завершити процес самоусвідомлення особистості та підготувати молоду українську людину до дорослого життя.

Які завдання загальної середньої освіти слід сформулювати?

В процесі навчання і в результаті її отримання дитина, потім підліток і молода людина мають соціалізуватися, тобто – навчитися жити у світі, зрозуміти соціум як такий, вміти співдіяти із іншими членами суспільства. Це потребує як розвитку інтелектуальних здібностей, так і виховання суто моральних якостей. Сьогоднішня ж освітня система, особливо друга половина 11-річного шкільного життя перетворена на погоню за «освоєнням» знань, значна частина з яких дорослій людині в житті просто не знадобиться, але всі ці знання конче необхідні для вступу до ВНЗ.

В епіцентрі всіх зусиль, спрямованих на освіту та виховання у загальноосвітній школі, мають знаходитися дитина, підліток, молода людина, її здоров’я та інтереси. Досягнути цього можна тільки спільними, скоординованими та глибоко продуманими зусиллями відповідальних батьків і професійних, залюблених у власну професію, вчителів. 

Батьки повинні усвідомити необхідність приділення вихованню дітей значної кількості особистого часу. Для справді відповідальних дорослих членів суспільства неприйнятно обмежитися лише купівлею дорогих гаджетів та інших «іграшок», що лише «з’їдають» час дитини: вони ще нікого не зробили ні розумнішим, ні щасливішим.

Професійних вчителів в останню чверть століття забирає із школи економічна складова. Прямо кажучи – скрута. Першими школу почали покидати і досі полишають чоловіки, які прагнуть більш високооплачуваної роботи. Як наслідок, виховання в школі набуває все більш виразніших рис жіночого виховання, що неминуче відображається на його якості. Якщо ж врахувати демографічні реалії України останніх років – еміграцію одного, або й обох батьків, дітей, залишених під опікою одного з них чи навіть бабусь із дідусями, то не важко зрозуміти додаткові труднощі соціалізації дитини. Йдеться про проблеми з самооцінкою, контактом із представниками інших поколінь та дітьми протилежної статі, а в майбутньому – і зі створенням власної сім’ї.

Втрачено престижність професії вчителя. Соціологи відзначають, що професія вчителя в Україні займає нині один із найнижчих рангів за шкалою виміру престижності професій. Сьогодні цю професію обирають ті, хто вирішив, що не може розраховувати на щось більше. 

 
2 серпня 2016 року Лілія Гриневич, міністр освіти України, оголосила шокуючу інформацію: за результатами рейтингу бюджетних місць вступників, сертифікати з найнижчими балами подавали на вчителів математики та фізики. Для прикладу: на інженерію програмного забезпечення найвищий прохідний бал того року становив 184, а найнижчий – 162. А для того, щоб вступити на вчителя математики, абітурієнтам потрібно було мати не більше 146 балів і не менше 100,1. На вчителя фізики найвищим був бал – 127, найнижчим – теж 100,1.

Таким чином, маємо ситуацію, коли людей із вищою освітою, зокрема і вчителів – начебто багато. Але якість їхньої підготовки не можна назвати задовільною. 

Всім добре відомо, що українські вчителі отримують за свою титанічну роботу дуже мало коштів. Всі це знають, і це правда, але найгірше те, що суспільство і держава фактично примирилися з таким становищем. Тому і маємо ситуацію, коли через неконкурентні порівняно до інших галузей умови оплати праці помітно погіршується якість вчительського складу навчальних закладів. Відбувається відтік кадрів за кордон або перекваліфікація на більш конкурентноздатні сфери діяльності. У свою чергу, низький рівень фінансової мотивації вчителів прямо пропорційно впливає на рівень підготовки учнів.

Рівень оплати вчителів, фактична їхня приреченість на фінансове животіння і є головною причиною дефіциту вчительських кадрів. Особливо це помітно стосовно роботи вчителів у сільській місцевості. Там педагоги нерідко змушені викладати декілька предметів. Багато хто з молодих випускників педагогічних вищів постійно шукає можливості змінити свою малооплачувану роботу на більш оплачуване робоче місце. 

Разом з тим українська держава, керівники якої постійно скаржаться на дефіцит коштів на найнагальніші потреби, поводиться як марнотрат. За результатами проведеного у 2015 році соціологічного опитування , 79,16 % студентів - майбутніх педагогів працювали під час навчання у ВНЗ. При цьому вчителями після отримання вищої освіти працевлаштувалися лише 56,94 %.
Поки що ж маємо ситуацію, за якої більшість навчальних закладів України працюють на застарілій матеріально-технічній базі, що явно не відповідає потребам розвитку суспільства початку ХХІ століття. Таким чином, зміст середньої освіти все більше не відповідає потребам українського суспільства, економіки та ринку праці.

Викладений вище аналіз ситуації зі шкільною освітою, напевно, не можна назвати вичерпним. Кожен з читачів може додати свої важливі деталі, що яскраво ілюструють жалюгідне становище сучасної української школи, яка готує майбутні покоління українців до дорослого життя. 

Але від аналізу слід перейти до конкретних пропозицій. 

Що слід робити, використовуючи державну політику децентралізації?

Як розумно розпорядитися коштами на освіту? 

Про це – у наступній частині статті.