Польща культивує історичну непримиренність до України

На превеликий жаль, поляки не хочуть йти шляхом взаємного примирення та покаяння.

Не дивлячись на те, що Польща публічно неодноразово заявляла про свою прихильність до України та підтримку обраного нею євроінтеграційного вектору, вчорашня подія в черговий раз продемонструвала лицемірність польських парламентарів. Як стало відомо, члени верхньої палати Сейму відмовилися підтримати ініціативу маршалка Марека Карчевського стосовно відкликання законопроекту щодо заборони пропагування тоталітарних символів до яких прирівняли й український націоналізм. Варто зазначити, що сенатори не пішли навіть на те, щоб вилучити вище зазначене формулювання з документу. Відповідно, можна зробити висновок про те, що саме воно є квінтесенцією законопроекту.

            Перш за все, варто розуміти, що український націоналізм, як ідеологія, не має жодного стосунку до тоталітаризму. Тому їх зіставлення викликає подив і зайвий раз підкреслює виняткову політичну заангажованість цього законопроекту. Київ, безумовно, повинен адекватно та своєчасно реагувати на такі кроки Варшави, оскільки остання доволі часто почала вдаватися до реалізації відверто провокаційних та контраверсійних проектів. У даному контексті варто згадати плеяду подій навколо скандального фільму «Волинь» режисера Войцеха Смажовського, а також напад на українську ходу в Перемишлі.

            Безумовно, позиція сенаторів Єжи Червінського та Яна Жарина від правлячої партії «Право та справедливість» на підтримку даного законопроекту в незмінному вигляді є логічною, оскільки вона ґрунтується на тому, що Польща – суверенна держава, яка сама вирішуватиме за якими законами їй жити. Але в даному контексті варто згадати історію із запровадженням Службою безпеки України заборони в’їзду на територію України меру Перемишля Роберту Хомі. Такий крок обґрунтовувався тим, що міська влада Перемишля жодним чином не прореагувала на відверто антиукраїнські заклики та гасла, які лунали під час проведення «Маршу орлят». Заборона одразу ж була засуджена рядом польських високопосадовців.

            Також варто згадати й заяву голови політичної партії «Право та справедливість» Ярослава Качинського про те, що насадження «культу Бандери» не дозволить Україні далі просуватися шляхом євроінтеграції. У даному контексті варто зазначити, що, як відомо, такого в нашій державі не відбувається. Одним словом, справа йде до того, що Варшава намагається нав’язувати Києву своє бачення історії як істину в останній інстанції.  У цьому і вбачається лицемірність нашого західного сусіда, який прагне сам бути суверенним та водночас диктувати власні умови іншим.

            На останок варто зазначити, що, на превеликий жаль, поляки не хочуть йти шляхом взаємного примирення та покаяння. Сенатський законопроект про заборону пропагування тоталітарних символів є лише підтвердженням того, що Варшава не бачить в Києві союзника та рівноправного партнера.