Старт Всеукраїнської жіночої ініціативи «Жінки за радикальні зміни»

   Яка роль жінки в суспільстві? Чи може жінка бути, перш за все, дружиною і матір'ю, а поряд з цим — громадським діячем, політиком, підприємцем? Чи існує дискримінація прав жінок в Україні? Чи повинні жінки відстоювати свої права в політиці, громадському житті та бізнесі? Питань щодо представництва жіноцтва у політиці настільки багато, що вони вибудовуються у континуум.

   «Жіноче питання» — саме цим вербальним біномом «маркується» гендерна складова уполітичному дискурсі і сьогодні воно як ніколи актуальне, бо називаємо себе демократичним, цивілізованим суспільством. 

   У цивілізованому світі стало певною аксіомою: ступінь свободи жінки в суспільстві є показником міри свободи суспільства загалом. Сьогодні ця аксіома трансформується у практичному плані у низку вимірів цієї свободи, лакмусовим папірцем, загальним показником якої є, безумовно, міра залученості жіноцтва країни до суспільного простору, сфери прийняття відповідальних політичних рішень. Без цього неможлива побудова гендерно збалансованого суспільства в Україні.Тому на особливу увагу заслуговує питання представленості українського жіноцтва в зоні особливої відповідальності – політиці. Жінки складають більше половини населення України й повинні мати відповідний вплив на прийняття політичних рішень. Яка роль жінки в суспільстві? Чи може жінка бути, перш за все, дружиною і матір'ю, а поряд з цим — громадським діячем, підприємцем? Чи існує дискримінація прав жінок в Україні? Чи повинні жінки відстоювати свої права в політиці, громадському житті та бізнесі? Питань щодо представництва жіноцтва у політиці настільки багато, що вони вибудовуються у континуум. Саме вони стали ключовими на брифінгу, що відбувся в Українському кризовому медіа-центрі. Логічно, що присутні представники ЗМІ згадували подію, яка відбулася наприкінці минулого року, а саме – старт Всеукраїнської жіночої ініціативи «Жінки за радикальні зміни», ініціатором якої є відомий громадський діяч Інна Силантьєва. Тож, як співорганізатор руху та людина, яка підтримала свою колегу у цьому починанні, на питання журналістів: «Яка доля руху? Чи є зворотній зв'язок з жінками з регіонів?», відповіла одним словом: «Так». Як модератор круглого столу «Українська жінка й політика: реальність, проблеми, радикальні зміни», а саме на цьому заході, у Верховній Раді, було анонсовано і розпочато збір підписів на підтримку Всеукраїнської жіночої ініціативи «Жінки за радикальні зміни», згадала про ту численну кількість небайдужих жінок, справжніх жінок-лідерів, які пропонували свій план порятунку країни. Сьогодні, коли такі ж круглі столи проводяться по всій країні, я вкотре констатую, що проблема рівноправності та рівновартості жінки та чоловіка, причини низького рівня громадсько-політичної участі жінок, гендерна рівність та участь українського жіноцтва у політичному житті країни, можливість жіноцтва впливати на законодавчий процес через своїх представників у парламенті, через лобістські групи та через масові івенти, паритетна демократія як засіб створення соціального середовища, однаково сприятливого для життя та самореалізації як жінок, так і чоловіків, існування жіночих рухів в Україні, шляхи реалізації лідерських якостей жінки та відстоювання своїх громадянських прав в умовах сучасного політичного життя України – питання, які об’єднують жінок і потребують актуалізації на порядку денному держави.

   P.S. … А я ще про одне питання. Його задали на брифінгу, його ставлять на прес-конференціях та під час ефірів. І ти розумієш: це проблема. Проблема, яка артикулюється в соціумі, а жіноцтвом особливо – «варяги». Представники різних соціальних та політичних страт обурені рівнем залучення іноземців на найвищі посади в Україні. Після Революції гідності «парад варягів» приголомшує своїми масштабами. Серед детермінант, які зумовили такий процес експансії, представники влади вказують на професіоналізм. А чи є ті запрошені на посади професіоналами? І на які такі емпіричні дослідження щодо фаховості та професіоналізму іноземних кадрів посилаються у високих кабінетах, коли мова йде про нове кадрове призначення чи ротацію? Чи не достатньо в нашій країні професіоналів, серед яких питомна вага жінок? Так, розумію обурення і також є противником ксенократії. Сталою є риторика: українська ідентичність, гідність, українська нація. Це вже як афірмація звучить на найвищих нотах, з самих високих трибун. Та саме такі кадрові кульбіди, коли іноземці призначаються на ключові та стратегічні державні посади, принижують українців. Жінки не є виключенням. І те, що влада апелює до українського коріння, або «їх серця палають любов’ю до нашої країни і б’ються в унісон» , ніяк не корелюється з дійсністю та вимогами часу і суспільства. Нещодавній вибух і скандал, пов'язаний з Міністерством охорони… Цей «неофіт» у медицині став кульмінацією спротиву ксенократії у нашій країні. Жінка, волонтер, громадський діяч – це добре, та ці якості не конвертуються у професіоналізм. Згадала як свого часу змінила плани щодо здобуття першої вищої освіти і замість навчання у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця обрала Київський Національний Університет Шевченка, опановувала біохімію. У зв’язку з цим згадала іронію моїх друзів: «А как же министерство здравоохранения? Ой, не быть теперь тебе министром, Вилена, с твоим-то дипломом биохимика. Плачет по тебе лаборатория СЭС!»… O tempora! O mores!... Це у СРСР таке було неможливим, а в нашій країні і у наш час можливо все. І радіолог вже став в.о. міністра охорони здоров'я…

   P.P.S. … Коли у світі артикулюють питання національних цінностей та багатств України, то поміж всього виділяють у ієрархічній матриці аксіологій та заносять на найвищий щабель українську родючу землю та українське, вражаюче красою, мудрістю та розумом жіноцтво. Тож, може вже прийшов час використати цей безцінний ресурс для побудови нової та могутньої країни під неймінгом Україна.