Чи буде поліція новою?

Суспільству потрібно системно пояснювати, що ж відбувається. Бо розрив комунікації призведе до втрати довіри, ще більшої критики та врешті решт – до колапсу реформи.

В Україні створення Національної поліції – єдина реформа, яка має паростки публічності. Але досягнуті вони більше рекламою, чим дійсно вірною комунікацією поліції із суспільством. Коли пройшла ейфорія від запровадження нової патрульної поліції, і почалися  будні, стало зрозуміло, що ця реформа ще далеко не завершена. Наразі вона на тій стадії, коли потрібно вводити нові, можливо не такі помітні зовні, але системні внутрішні зміни. Інакше Нацполіція так і залишиться старою цукеркою в новій обгортці.

 Але паралельно із цим процесом, суспільству конче потрібно системно пояснювати, що ж відбувається. Бо розрив комунікації призведе до втрати довіри, ще більшої критики та врешті решт – до колапсу реформи. Якщо запитати пересічного громадянина, то навряд чи він зможе назвати які зміни відбулися в поліції, окрім запровадження патрульних. Навряд чи пересічні громадяни розуміють ту заплутану структуру Нацполіції та МВС, які не тільки не скоротилася, але й збільшилася. Навряд чи суспільство розуміє, чому патрульні й досі обмежені у своїх процесуальних правах і прибувши на місце події, тільки й можуть, що скласти протокол, або викликати слідчо-оперативну групу, тобто на сцені знову з’являється стара, знайома система. Ось тут для громадянина і закінчується реформа, і всі позитивні враження від усміхнених поліцейських розсіюються.

Абсолютно очевидно, що поліція часто не знає, як донести суспільству результати свої роботи та отримати фідбек. Типові звіти про зменшення злочинності мають зворотній ефект – коли людина виходить на вулицю і бачить реальність.

Чи є ситуація у глухому куті? Навряд чи. Тому що, як завжди, все в наших руках. Суспільству не потрібні красиві рекламні плакати із усміхненими  патрульними. Суспільству потрібен діалог. Йому треба навчитися як поліції, так і самій громаді. Тим більше, якщо мова йде про регіони.

Наведу приклад. Активісти ГО «Вільна громада» вирішили стати першими у вінницькому регіоні, хто вирішив такий діалог із поліцією налагодити. Днями провели першу  дискусійну платформу «Моя нова поліція», присвячений взаємодії нового органу з громадою. Чесно кажучи навіть не очікували такої зацікавленості з обох сторін.  Тому пішли далі, вирішивши діяти системно -  створили Координаційний центр громадськості з метою взаємодії та співпраці з поліцією області та здійснення громадського контролю над її діяльністю. Зрозуміло, що це тільки паростки громадського контролю. Але якщо подібні ініціативи, які йдуть від громади, будуть по всім регіонам – це дасть свій результат!

Надати Нацполіції нові повноваження, так само як, наприклад, розшири процесуальні права або право застосовувати зброю, неможливо без вимоги на те суспільства. Ця вимога повинна визріти і правильно оформитися, щоб нові права Нацполіції не викликали такої громадської критики як зараз.

Приміром, у Великобританії поліцейські досі не носять зброї. Так історично склалося. Майже двісті років тому, коли створювалися перші поліцейські загони, британці дуже боялися, щоб вони не утискали їхні права та свободи, так важко здобуті у короля. По сьогодні британці гордяться своїми беззбройними поліцейськими. На їхню думку, це є доказом того, що поліція служить громадянам, а не державі, як в інших країнах.

В Америці в свій час, щоб запобігти перетворенню поліції у закриту касту, на заклик активістів та правозахисників штати створювали цивільні контролюючі органи. І по сьогодні діяльність таких структур переважно фінансується з бюджету штату, де проходить окремим рядком. Громадяни переконалися, що відсутність громадянського контролю обходиться їм незрівнянно дорожче.

США також розробили низку програм щодо залучення громадян до впровадження безпеки. В поліції з’явилися цивільні інформатори – громадяни, що фіксують правопорушення, повідомляють поліцейському керівництву і отримують за це винагороду.

Чи не тому сьогодні в західних країнах мало хто пройде повз людину, що лежить на тротуарі? Або одразу ж зателефонує в поліцію, побачивши підозрілих осіб біля сусідського будинку чи почувши крики на вулиці? Взаємодія із громадськістю – це передусім не створення нових організацій та спільні засідання, а усунення психологічного бар’єру між суспільством і поліцією, яка поки що тільки почала своє перетворення із карального органу на сервісний.

Наведу прикладі і більш близьких до нас сусідів. У свій час іміджем поліції в очах громадян занепокоїлася Польща. Влада запустила низку проектів, метою яких було розширення контактів поліції з місцевими органами влади, підприємцями та інститутами громадянського суспільства. Таким прикладом була акція «Відкритий відділок», який у конкретний час могли відвідувати громадяни, або проект «Познайомся зі своїм поліцейським», у рамках якого ЗМІ публікувало інформацію про співробітників поліції на певній території з фотографіями. Поліцейські проводили регулярні зустрічі в школах. Безумовно ці акції збільшували рівень прозорості, поліцейські фактично ставали публічними особами, їх всіх знали у обличчя. Звичайно, дані про окремих співробітників (карного розшуку, спецпідрозділів) не розголошувалися з міркувань безпеки.    

 Все, що ми маємо сьогодні в реаліях Україні із механізмів громадського контролю за Нацполіцією, – це Люстраційний комітет, та й він причетний лише на етапі відбору кандидатів на посади. А засобів і механізмів, насправді, існує дуже багато. І саме час сьогодні ними скористатися. Всім нам, хто хоче знати і захищати власні права. Не чекаючи, поки їх нам зачитає поліцейський.