ПАРЄ як дзеркало кризи Європи

Події в Парламентській Асамблеї Ради Європи минулого тижня викликали в Україні жваві дискусії.

Зокрема, ухвалену моніторингову резолюцію ПАРЄ щодо функціонування демократичних інститутів в Україні, що містить пряму ув’язку внесення змін до Конституції України щодо децентралізації з так званими “мінськими угодами”, оцінюють у спектрі від “перемоги” до “зради”. При цьому українська делегація в ПАРЄ розкололася навпіл – половина наших депутатів підтримала резолюцію, а решта утрималися або проголосували проти.

Самій резолюції передували переобрання відверто проросійського Педро Аграмунта Президентом ПАРЄ та ганебний виступ Генсека Ради Європи Турбйорна Ягланда, у якому цей формальний лідер РЄ, окреслюючи виклики 2017 року, жодним словом не згадав російську агресію проти України, окупацію частини нашої території та анексію Криму.

Ще однією резонансною подією цієї сесії став початок скандалу щодо корупції в ПАРЄ, її органах і національних делегаціях, ініційований численними матеріалами в європейських медіа та запитами журналістів. В ПАРЄ також письмово звернулися кілька десятків її членів, деякі національні делегації, наприклад швейцарська, та структури громадянського суспільства з вимогою проведення незалежного розслідування звинувачень в корупції у цій поважній міжнародній організації. А Регламентний комітет ПАРЄ у своїй заяві визнав, що ці підозри і звинувачення шкодять її іміджу, підривають довіру і авторитет ПАРЄ як інституції та репутацію усіх членів ПАРЄ. І декларативно пообіцяв дотримуватися позиції “нульової толерантності” до проявів корупції.

Слід зазначити, що нинішня ситуація в ПАРЄ є, на жаль, відображенням загальних кризових тенденцій в Європі. Які проявляються у дедалі більш відвертій реалізації політики умиротворення російського агресора, що посилилася протягом останнього року. ПАРЄ ж стало дзеркалом, в якому особливо виразно можна побачити прояви світоглядної кризи Європи через поширення роз’їдаючих її засадничі цінності корупції, егоїзму та страху.

Ще в червні минулого року в ПАРЄ відбулися термінові дебати, спрямовані на зондування можливості відновлення прав парламентської делегації Росії після виборів до Державної Думи у вересні. Ця явна провокація відображала бажання деяких європейських країн та політичних сил підготувати ґрунт для зняття санкцій та протягування Росії назад в ПАРЄ “через чорний хід” на сесії вже у жовтні 2016 р. або у січні 2017 р. При цьому вона була прихована під дебати про необхідність діалогу, що мали позірно нейтральну назву “Щодо підтвердження ролі Асамблеї як загальноєвропейського форуму для міжпарламентського діалогу і співпраці”.

Люди доброї волі чудово знають, що діалог і співпраця вимагає наявності другої сторони, яка також готова говорити чесно та поділяє спільні цінності. У випадку нинішньої Росії ми маємо агресивний хижацький режим, який прагне використовувати формальний діалог для маніпуляцій, шахрайства та отримання переваги над своїми зовнішніми опонентами.

На жаль, багато європейських політиків, зокрема і в керівництві ПАРЄ та її політичних груп, часто займаються видаванням бажаного за дійсне або самообманом, сприймаючи Росію Путіна як нормальну країну і припускаючи, що вона зрештою може слідувати правилам, які діють у цивілізованому світі. Вони мають справу з шахраєм, але з різних причин знову і знову готові сподіватися або роблять вигляд, що вірять в те, що Росія буде “грати за правилами”. Тоді як насправді Росія дуже добре вміє “гратися з правилами”.

Тож ініційована в ПАРЄ дискусія ще тоді послала невірний сигнал росіянам, що після виборів у вересні начебто може й не бути сильного спротиву в ПАРЄ скасуванню запроваджених раніше санкцій та відновленню повноважень російської делегації. Особливо докладав зусилля для цього Президент ПАРЄ Педро Аграмунт, який неодноразово відвідував Москву. Розглядався навіть варіант внесення змін до Регламенту ПАРЄ, щоб ліквідувати саму процедурну можливість незатвердження повноважень російської делегації.

Однак такий відвертий відступ від раніше ухвалених рішень був би відвертою зрадою цінностей і втратою обличчя для Асамблеї та, зрештою, виявився нереалістичним. Тож російська делегація в цьому році знову сама відмовилася від участі в роботі ПАРЄ.

Водночас, численні друзі та прихильники “діалогу і співпраці” з Росією у ПАРЄ за узгодженням з Москвою стали на шлях повзучої ревізії введених раніше санкцій через участь членів ПАРЄ у спільних заходах з росіянами. Першою кроком до відновлення”діалогу” має стати конференція у березні 2017 року Міжпарламентської асамблеї СНД у Санкт-Петербурзі, для візиту на яку була сформована група за участі лідерів та членів більшості політичних груп в ПАРЄ. Попри запізнілий і кволий протест української делегації, яка відверто проґавила ці наміри керівництва ПАРЄ і не змогла їх своєчасно зупинити.

Інший напрямок, по якому в ПАРЄ реалізується європейська політика умиротворення агресора – це легітимізація в документах Асамблеї політичних вимог мінської зради.

Радикальна партія – єдина парламентська сила, яка від початку відкидала “мінські угоди” як путінську пастку для України. Як здійснені Президентом Порошенком з величезним перевищенням своїх повноважень. Як юридично нікчемні з точки зору міжнародного права, Конституції та законів України.

І взагалі, як план капітуляції України перед Росією. Ці угоди, насправді, нав’язують Україні ледь прихований російський алгоритм, що був озвучений міністром закордонних справ Росії Лавровим ще в квітні 2014 року, ще до усіх бойових дій на Донбасі. То заради чого гинули наші герої на фронті?

На жаль, ПАРЄ вчергове використали для нав’язування Україні виконання політичних вимог з пакету мінських угод. На цей раз конкретно щодо внесення змін до Конституції в частині децентралізації, що, як відомо, містять путінську забаганку про особливий статус для Донбасу.

У проекті моніторингової Резолюції про функціонування демократичних інститутів в Україні її автори – німець від партії Меркель та іспанець (обидва керівники здавалося б дружніх до України політичних груп – народників та лібералів) – у п. 4.1. безпідставно ув’язали конституційні зміни щодо децентралізації з прогресом у виконанні Україною “мінських протоколів”. Таким чином, наші “гібридні друзі” з Німеччини та Іспанії на догоду Кремлю штучно прив’язали демократичні реформи в Україні, офіційний моніторинг яких здійснює Рада Європи, до виконання політичних домовленостей, нав’язаних Путіним Порошенку (а не Україні як державі) в результаті російської агресії! Це як в українській приказці: «на городі бузина, а в Києві дядько».

На жаль, більшість української делегації на чолі з представником БПП В.Арьєвим намагалися лише пом’якшити формулювання, але погодилися залишити прив’язку змін у Конституції України щодо децентралізації до мінських угод. Лише члени ПАРЄ від Радикальної партії В.Вовк та від “Самопомочі” О.Сотник і С.Кіраль подали поправку до проекту резолюції, якою намагалися усунути цю прив’язку, однак вона не була врахована. Через це представники цих фракцій голосували проти прийняття цієї резолюції ПАРЄ.

Це вже була не перша резолюція ПАРЄ, яка легітимізує політичні вимоги мінської зради. І зазвичай при майже одностайній мовчазній згоді більшості української делегації. А потім в Києві вони розповідають про свої видатні “перемоги” у Страсбурзі з інших, зазвичай другорядних питань.

Зокрема, дві відомі українські резолюції ПАРЄ, ухвалені на попередній сесії у жовтні, поряд з низкою позитивних для нас положень містили неприйнятні, на наше переконання, заклики до України щодо повного виконання мінських угод, включно з їхньої політичною частиною. Через це РПЛ єдина з усіх представлених в ПАРЄ українських парламентських сил не підтримала цих резолюцій. Оскільки для нас є неприйнятним будь-яка легалізація мінських угод у міжнародних документах. Ми послідовні в цьому питанні від початку – вересня 2014 р. і прийшовши до влади відкинемо їх як незаконні.

І попри те, що заклики і висловлення сподівань в резолюціях ПАРЄ носять лише рекомендаційний характер, очевидно, що легалізація в цих резолюціях політичних мінських вимог стане додатковим інструментом для тиску на Україну, її президента та парламент, зокрема тепер ще й в частині внесення змін до Конституції щодо особливого статусу для Донбасу.

Що ж до останньої Резолюції ПАРЄ, то прийнятими в процесі її розгляду поправками вона, зрештою, стала навіть більш антиукраїнською. Наприклад, згідно неї сепаратисти, які загинули в Одесі 2 травня 2014 року фактично прирівняні …до Героїв Небесної Сотні. А на вимогу угорських депутатів була прийнята поправка-забаганка щодо мов національних меншин, яка може суттєво ускладнити ухвалення в Україні закону про українську мову як державну у повному обсязі. Так само як у Резолюції ставиться під сумнів наше законодавство про люстрацію, яке нас наполегливо закликають переглянути.

Мабуть громадянам варто звертати увагу на позицію при голосуванні у ПАРЄ представників наших парламентських фракцій. Особливо тих, які у Верховній Раді полюбляють заявляти про свою державницьку позицію та патріотизм. Стикаючись з жорсткою боротьбою на міжнародній арені, важливо не забувати про свої заяви і обіцянки всередині країни. Щоб не уподібнюватися дволикому Янусу з різними обличчями всередині і назовні країни.

А повернувшись додому, наші парламентські горе-дипломати видають свої міжнародні поразки за “перемоги”. Видають свою слабкість за “досягнення”, забуваючи, що у світі поважають тільки сильних, а слабакам сідають на голову.

Позиція Радикальної партії – стійка і незмінна. І ми тверді у своїй боротьбі і на своїй землі, і на міжнародному фронті. Я вдячний свої колегам – члену ПАРЄ від РПЛ Віктору Вовку та його заступнику Андрію Лозовому за послідовне і жорстке відстоювання наших позицій та бачення національних інтересів країни.

Наших європейських колег у Раді Європі, що намагаються умиротворити Росію під прикриттям закликів до діалогу, ми закликаємо не робити стратегічної помилки та зупинитися у сповзанні вниз цим небезпечним шляхом. Адже це може призвести до підриву та руйнування самих основ цієї організації, яка заснована на цінностях, повністю знехтуваних і зневажених Росією. Ми проти того, щоб саме поняття діалогу спотворювалося багатьма європейськими політиками та використовувалося з метою приховати їхню ганебну політику.

Ми переконані: прагнення до миру на базі політики умиротворення російського агресора може принести користь європейцям у короткостроковій перспективі, але стратегічно Європа програє. Ця політика тільки показує слабкість і готовність поступитися залякуванню, а отже заохочує агресора до подальших дій і підживлює потенціал для великої війни в Європі.

На цьому фоні дивно звучать слова Генсека Ради Європи Ягланда на останній сесії ПАРЄ, що головна загроза сучасній Європі – це вибух популізму.

Тож нинішня ситуація в ПАРЄ та Раді Європи загалом є ще одним свідченням, як глибоко корупція, егоїзм і страх проникли в кишені, голови і душі європейців та паралізують їхню свідомість.

Загрози новітнього варварства на своєму східному кордоні європейські політики в якомусь розумовому паралічі бачити вперто не хочуть. Натомість обурення простих громадян явним відривом європейських еліт від своїх народів сприймають як справжню загрозу своєму пануванню.

Європа, схоже, занурюється в глибоку ідеологічну, моральну та інституційну кризу. А Україна несподівано для себе волею історії опиняється на передньому краї захисту європейських цінностей і цивілізації.

Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії