Відкритий лист до Н. Савченко

Звертаюсь до Вас, як до народного депутата та людини, яка на відміну від наших можновладців, вийшла з народу.

Шановна Надія!

Прошу вибачення за те, що не представляюсь, але на це є вагомі причини, а саме передбачувана негативна реакція командування. Ви як військова людина добре знаєте систему взаємовідносин, що склались в нашій армії, та наскільки агресивно сприймаються спроби «витягти сміття з хати». 

Звертаюсь до Вас, як до народного депутата та людини, яка на відміну від наших можновладців, вийшла з народу. І насамперед як до бойового офіцера, якому добре відомий реальний стан Збройних сил. Ви добре знаєте яким чином і наскільки ефективно забезпечуються підрозділи «на передку», чого вони потребують, і як на цьому забезпеченні гріють свої хтиві лапки тилові щури. Знаєте про реальний стан і кількість бойової техніки, не з переможних реляцій Порошенка, які він регулярно розповідає з телеекранів. Тому зупинятись на цьому не буду.

А сказати хочу наступне: Ви щоденно стикаєтесь у Верховній Раді (яку в народі та армії справедливо кличуть «Верховною Зрадою»), з багатьма людьми які довели Україну до того стану, в якому вона зараз знаходиться. І безумовно крім формальних розмов про керування тим, що залишилось від Держави, маєте з ними ще й неформальні бесіди«про життя». От саме в час таких бесід (не тоді коли вони гарцюють перед камерами або грають на публіку), прошу Вас розповісти їм наступне: Або вони змінять свої погляди на народ та країну, або їм дуже скоро доведеться їх покинути. Якщо їм пощастить, то покинути як Януковичу, тягнучи за собою валізи з награбованим. А якщо пощастить народу, то покинути методом переселення в інший світ (зважаючи на кількість гріхів, очевидно, що в пекло).

Не буду перераховувати всі претензії народу, до покидьків які в черговий раз нахабно та цинічно обдурили нас. Висловлю лише думку тих хто сьогодні місяцями не вилазить з окопів, щоб верховний головнокомандувач, сплачував податки до путінського бюджету, за виробництво шоколадок на Ліпецькій фабриці. А потім ці податки перевтілювалися в «гумконвої», після приїзду яких нам на голови сиплеться «залізяччя» усіх калібрів.

Задайте їм питання, за що ми воюємо? Нас дістала ця війна якій не видно кінця-краю. На сьогодні бойовий дух підрозділів впав до найнижчого рівня з початку війни. І не тому, що ми стали боягузами або перестали любити Україну. Просто ми не розуміємо, чому третій рік поспіль солдати повинні зустрічати новорічні свята не з родинами, а зі зброєю під звуки артилерійських феєрверків. Щоб в деклараціях борців з корупцією побільшало нулів? Щоб поки ми не вилазимо з окопної багнюки з наших дружин та матерів здирали тридцять три шкури комунальними тарифами? Чи щоб людей третій рік годували казками про європейське майбутнє (яке сьогодні здається ще далі ніж у листопаді 2013-го)?

Ми остаточно втратили довіру до тих, хто пообіцявши нам справедливість, дірвавшись до владного корита, почав дербанити країну сильніше ніж сім’я Януковичів. І не за горами той час, коли з них спитається за все: і за декларації і за Ліпецькі шоколадки.

Знаю що ви як єдина чесна людина у Раді, розумієте що може статися з країною та народом якщо вони не схаменуться, доки ще не запізно.

З повагою, міцно тисну руку та вірю у вашу майбутню перемогу. Тих, хто підтримує вас, та вірить у праве діло насправді багато. Ми чекаємо свого часу та не дамо вас скривдити.

Слава Україні!