У пошуках єдності.

Чому політики роздирають Україну на шматки, користуючись..?

Вчора, 20 грудня,  відзначався Міжнародний день солідарності людей. Українцям варто було б звернути на це свято особливу увагу. Саме солідарності нам часто не вистачало, щоб вистояти у боротьбі за державну незалежність. Бракує нам її і сьогодні. Тому політики і роздирають Україну на шматки, користуючись високим рівнем соціальної байдужості у суспільстві.

До цього часу жодна політична ідея (або швидше міф) не була в змозі об’єднати сучасне українське суспільство. Навпаки, соціологи радше констатували розкол думок, який, нарешті, переріс у відкриту конфронтацію за активної підтримки зовнішніх сил.

Універсальну підтримку знаходять лише популістичні гасла. Що сьогодні збігається із світовим трендом, але не може запропонувати Україні конструктивну програму розвитку. Хворому суспільству просто підіймають настрій наркотичними пігулками з ефектом марних сподівань. В той час, як об’єктивні показники здоров’я українського народу продовжують погіршуватися.

Китайське прислів’я стверджує, що розумний запобігає хворобі, а не лікується від неї. Гріх жалітися на те, що українцям не вистачає розуму. Проте наші численні індивідуальні успіхи не складаються у цілісну картину. І народне розуміння того, що «гуртом і батька легше бити» не є взірцем позитивного бачення.

Дефіцит досвіду осмисленої колективної взаємодії на рівні громади призводить до торпедування багатьох потенційно корисних ініціатив, наприклад, в сфері реформування ЖКХ. Тому в нашій сучасній історії так мало «історій успіху». Про що говорити, що навіть власники МАФів, з якими боротьбу без правил веде київська влада, не в змозі консолідуватися проти її свавілля?

Марно сподіватися, що українці об’єднаються перед обличчям спільної загрози. Якщо навіть війна не стала визначальним чинником консолідації, які додаткові аргументи нам ще потрібні?

Тому дарма депутат-втікач Онищенко закликає своїх колишніх українських «партнерів» пройти тест на поліграфі з ним за кампанію. Така «солідарність» не лише не знайома, але й небезпечна для наших керманичів. Хоча, зубожіле суспільство не сильно переймається моральним обличчям своєї влади.

Залишається лише запам’ятати дату 20 грудня і через рік перевірити, наскільки наші зусилля в контексті солідаризації українського суспільства будуть продуктивними. Усе, як і завжди, залишається в наших руках.

Володимир ВОЛКОВ

Голова Української військової організації «СПАС-23»