Згадайте, 1 грудня 1991 року понад 90% громадян своїм голосуванням на референдумі насправді заснували сучасну Українську державу.
Й лише надпереконливе всенародне волевиявлення 1 грудня 1991 року змусило увесь світ усвідомити, що на мапі світу у мирний демократичний спосіб з’явилася нова великаєвропейська держава, а СРСР настав кінець. Український народ у своїй приголомшуючій більшості проявив свою історичну волю до незалежності та державності, проявив раз і назавжди! І світ мав це визнати, розпочавши з 3 грудня офіційно визнавати незалежну Україну.
Особисто вважаю найвищими злетами українського Духу, національного підйому та єднання як 1 грудня 1991 року, коли народ на одному подиху сказав «Так» українській незалежності, так і Майдан 2004 року і, ПЕРШ ЗА ВСЕ, 2013-14 років, коли ми вибороли свою людську свободу та гідність. Це саме ті моменти справжнього народовладдя, коли громадяни виходять на авансцену історії, беруть свою долю в свої руки та визначають справжній хід історичних подій.
Особливо, знову ж таки, 1 грудня. 3 роки тому, 2013 року. Тоді почалася справжня Українська Революція. Нація повстала проти тирана і не дала закувати себе в кайдани. 1 грудня, між тим, відбулися перші сутички. На Банковій. Тоді я єдиний з політиків, який не засудив революційну молодь, яка пішла у наступ проти режиму. Суспільство їх здебільшого засудило, назвавши “тітушками” і “провокаторами” – і це була помилка. Тому, що відпочатку було зрозуміло, що Януковича і його посіпак можна тільки на вилах винести. Тиранія боїться лиш сили і народного гніву. Це довели подальші події 19 січня та 18 лютого.
Тож, хай пам’ятають усі – і наші можновладці, і друзі закордоном, і наші вороги. Ніхто і ніколи більше не вирішуватиме нашу долю і не визначатиме, як нам жити і куди йти. Українці більше не випустять свою долю з власних рук. І історичний день 1 грудня – одна з запорук того! Слава Україні!