Цієї ночі, рівно три роки тому, відбувся кривавий розгін студентів на Майдані Незалежності в Києві.
Із цього моменту почався відлік нової сторінки нашої історії. Бо однієї доби від розгону і пролитої крові вистачило, щоб більше мільйона людей вийшло на вулицю. Щоб нація прокинулась, ніби після летаргічного сну. І країна змінилась назавжди.
Так, є багато розчарувань. Так, ризикуючи життям, здоров’ям і свободою, ми сподівалися на зовсім інший результат. Так, ми маємо владу, яка не виправдовує сподівань нашої Революції. Але щось таки змінилось у наших серцях і у нашому мисленні від початку тих подій, чи не так?
Значить, через тернії до зірок ми прийдемо до тієї країни, мрію про яку плекаємо – вільної, сильної, Соборної, заможної – країни, де панує справедливість, де немає корупції, де кожен має достойну роботу, зарплату і впевненість у завтрашньому дні – країни, де немає потреби у майданах – бо ті цінності, заради яких вони повстають, є повсякденною нормою життя.
І ми прийдемо до цього, якби би не було важко, тут я певен. Певен тому, що рушійною силою Революції було молоде покоління – без совка в голові і з відчайдушним бажанням змінити свою країну. І пройде не багато часу – і це покоління та прийдешні за ним стане більшістю, що прийматиме рішення в країні.
Прощання з сумним минулим вже відбулося. Українці гучно гримнули дверима його обійстя і пішли своїм шляхом. І, попри романтизм, ніхто не казав, що йти буде легко…
Бо уся біда і усі розчарування від того, що Революція в головах відбулася, на жаль, ще не до кінця. І, крім цих пасіонарних молодих дівчат та хлопців, реальна кількість людей, які думають ІНАКШЕ, які розуміють потребу кардинальних змін і усвідомлюють шлях, як до цього прийти – досі лишається мізерною. Бо ж як інакше пояснити, коли після пролитої крові чимало громадян продає свій голос на виборах за 200-500 грн, наче покірний раб віддаючи свою свободу за жалюгідні крихти з панського столу? Чи як пояснити, що правосуддя на усіх рівнях за вкрай рідкими винятками лишилось вибірковим – і суспільство здебільшого це спокійно приймає як належне? Як пояснити, коли регіоналівські недобитки – злочинці режиму Януковича – і відверті сєпари-українофоби спокійно собі ходять вулицями Києва і навіть подекуди Західної України – а левова частка людей з тим точно мириться і аж ніяк не реагує? Як пояснити, що приватні і державні канали транслюють прес-конференцію межигірського Упиря – і люди це дивляться, немов серіал?..
Маємо погану владу? Без сумніву. Дуже погану. Яка надто швидко про Майдан забула. Але, скажіть, будь ласка, хто за них голосував? Так отож… Подивіться соціологію – який рейтинг підтримки кремлівських маріонеток ОБ і Б. – щоб зрозуміти, що революційних змін в головах дорогим нашим співвітчизникам до болю бракує.
І саме тому наш шлях такий важкий і тернистий.
Але ми переможемо. Україні – бути!