Чи існує вихід із «глухого кута» Мінських домовленостей?

Українська влада знову розбила собі лоба об стіну Мінських домовленостей. Схоже, що цього разу «крига скресла», і Кремль разом із Францією та Німеччиною таки дотиснули офіційний Київ.

На зустрічі лідерів країн у рамках «нормандської четвірки», яка тривала в ніч на 20 жовтня, сторони таки досягли певного компромісу. І, як свідчать заяви з боку вітчизняного МЗС після переговорів, вони були не на користь України.

Ще напередодні зустрічі президент Франції Франсуа Олланд висловив тезу про необхідність проведення виборів в ОРДЛО, а вже потім – про відновлення Україною контролю над кордоном. Мовляв, саме така послідовність і відповідає пунктам Мінських домовленостей. Саме таку думку вже після перемовин висловила і канцлер ФРН Ангела Меркель. «Україна отримає остаточний контроль над власним кордоном тільки в кінці процесу, а до того ми маємо згоду, що спостерігачі ОБСЄ можуть рухатися вільно аж до кордону. Інколи це можливо, інколи проблематично, і російський президент це зазначив», - підкреслила вона.

Дане питання є принциповим у переговорній позиції України. Саме на такій послідовності - виконання спочатку безпекової частини домовленостей, а вже потім – політичної, і наполягала українська влада. Ще кілька днів тому Президент Петро Порошенко не прогнозував суттєвого поступу щодо мирного врегулювання конфлікту на Донбасі в результаті проведення зустрічі у Берліні. І, немов мантру, повторював: ми не поступимося позиціями. «Я не можу уявити, як ми можемо проводити місцеві вибори із присутністю російських військ. Ні, в жодній країні світу вибори не відбуваються за умов присутності іноземних окупаційних військ. Це різні світи – цивілізаційний світ та російське розуміння «вільних та чесних виборів», - заявив глава держави напередодні засідання лідерів держав «нормандської четвірки».

Але щось таки не спрацювало у переговорній позиції української дипломатії. Адже вже цими днями українське МЗС оприлюднило заяву, яка докорінно змінює стратегію й сенс усього формату мирних переговорів. Так, міністр закордонних справ Павло Клімкін робить впевнену заяву про те, що Мінські домовленості із самого початку передбачали отримання Україною контролю над кордоном лише після проведення виборів на Донбасі. «Спочатку повний моніторинг з боку ОБСЄ, вироблення планів передачі кордону, і на другий день після виборів – передача кордону українським прикордонникам. Така логіка була закладена з самого початку в Мінські домовленості, і ніколи ніким не змінювалась», - повідомив міністр закордонних справ на наступний день після зустрічі Президента у Берліні.

Хто свідомо бреше, а хто й просто не усвідомлює суті своїх заяв? Зрозуміло, що під час саміту «Великої двадцятки», який проходив у Китаї, у лідерів Франції та ФРН була змога переконати Володимира Путіна про неможливість перегляду «нормандського формату». Саме після цієї зустрічі Кремль підтвердив свою участь у подальшому врегулюванні конфлікту на Сході України. Втім, і Меркель, і Олланд прагнуть дотиснути ситуацію на свою користь: «українське питання» відверто набридло європейцям, у них вистачає власних проблем. У 2017 році Франція обиратиме президента, а у Німеччині відбудуться вибори до парламенту, Бундестагу. Тож логічно зробити висновок, що у ЄС, де врегулювання української кризи було б позитивно сприйнято виборцями, вдалися до тиску і на українську сторону.

Про такий сценарій українську владу і Президента Порошенка зокрема давно попереджали усі провідні вітчизняні експерти. Виникає плутанина: ще вчора говорили про неможливість певних дій у рамках реалізації Мінських угод, а сьогодні вітчизняний МЗС змінив свою точку зору? Виникає питання: а МЗС України взагалі має якусь чітку позицію? Яким нормативним актом керується міністерство у формуванні своєї політики? І чи має план, який може замінити існуючу модель виконання Мінських угод?

Зараз влада активно просуває ідею поліцейської місії ОБСЄ, яка буде покликана забезпечити порядок та безпеку на непідконтрольних територіях Донбасу у ситуації проведення виборів. Таке завдання ОБСЄ пропонують внести у «дорожню карту», що має стати основним документом із імплементації Мінських угод. Втім, за результатами останньої зустрічі у Берліні, жодного схожого, та навіть якогось іншого документу підписано не було. Принаймні, громадськості про це невідомо.

Тоді виникає цілком закономірне запитання: який план Президент Порошенко може запропонувати як альтернативу до Мінських угод? Коли він нарешті почне керуватися Конституцією України та інтересами громадян України, звернеться до думки народу, а не до штатних політтехнологів чи залаштункових порад якоїсь напівконспіративної «ради вісьмох»?

Йдеться не просто про започаткування загальнонаціонального діалогу задля мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Такий діалог є вкрай необхідним і з усіх конфліктних тем українського суспільства. Мова йде про пошук відповідей на фундаментальні питання, на які ми, українці, прагнемо відповісти останні 25 років: яке місце України в світі.

Щоб з’ясувати, яким має бути зовнішньополітичний статус нашої Вітчизни, необхідно дізнатися про це думку громадян, а вона вже і стане фундаментом для прийняття надважливих для подальшого розвитку держави рішень. Референдум є найбільш об’єктивним механізмом визначення зовнішньополітичної позиції українського народу. Безпосередня участь громадян у подальшій долі країни- це потужний інструмент для розвитку громадянського суспільства і утвердження демократичних і правових принципів функціонування держави.

Тому і у нинішній політичній ситуації саме позиція народу, висловлена у повній відповідності з усіма правовими процедурами, може стати визначальною і щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, і для подальшого вибору вектору цивілізаційного розвитку нашої держави. Адже політики при владі змінюють один одного, але курс України не повинен залежати від зміни владної верхівки в результаті чергових виборів. Кожна наступна влада має служити народу України, його волі та інтересам, а не підлаштовувати політику власним меркантильним інтересам.

З кожними новими перемовинами у Нормандському форматі мене не полишає відчуття того, що нинішня влада поступово поступається національними інтересами України. Ми не делегували їй таких повноважень. І якщо влада не в стані знайти оптимальний шлях виходу із дійсно непростої ситуації, або навіть боїться наслідків ухвалених рішень, то потрібно або змінювати таку владу через її некомпетентність, або допомогти їй подолати страх.

Саме подолати страх невизначеності політичної лінії, яка не несе Україні нічого, окрім затягування конфлікту на сході, і прагне наша партія «Розумна Сила». Маємо шанс змінити ситуацію. Якщо своє слово скаже весь народ – владі залишиться лише виконувати його волю. Саме це і стане проявом суверенітету України, адже вище від волі народу, висловленої на референдумі, Конституція України іншого не передбачає.

Головна мета ініційованого нами Всеукраїнського референдуму щодо статусу України як нейтральної держави - раз і назавжди позбавити Україну від виникнення будь-яких конфліктних ситуацій, які можуть загрожувати суверенітету держави та безпеці наших громадян. Бути стороною протистояння за принципом «або – або» - нам більше не потрібно. Ми, українці, в змозі самостійно визначати вектор розвитку своєї держави, і такий вибір не означає, що ми приєднаємося до котроїсь із протилежних позицій. А тому визначення нейтрального зовнішньополітичного статусу України – це не лише спосіб закінчити та врегулювати конфлікт на Донбасі, а й нарешті спокійно визначити власну цивілізаційну роль та місце нашої країни в історії.