"Братній народ" чи "бандерівці"? Валдайські тези Путіна про Україну

24-27 жовтня 2016 року відбулося чергове засідання міжнародного дискусійного клубу «Валдай» у м. Сочі.

 Як відомо, під час його проведення традиційно обговорювалися проблеми глобалізації, розглядалися певні економічні перетворення і т. і. Але головною подією стала промова Володимира Путіна, яка в черговий раз привернула до себе увагу великої аудиторії.

            Російський лідер кожного року, приймаючи участь в засіданні клубу, висловлює свої погляди щодо політичного порядку денного у світі та описує місце, яке відведене в ньому для РФ. Загалом така практика не викликає жодного подиву, оскільки в даний спосіб Володимир Путін доносить до широкого загалу власне бачення чинної геополітичної ситуації та забезпечує собі стабільне паблісіті. Але більш цікавим у даному випадку є не зовнішня практична форма, а символічне навантаження його валдайських промов. Безумовно, кожній без винятку державі у світі притаманні власні міфи та ритуали. Проте саме в російській політиці використання різного роду символічних форм набуло важливого значення у процесі комунікації. Відповідно, таке положення може слугувати поясненню ірраціонального та незрозумілого для західних лідерів характеру дій Володимира Путіна.

            Якщо згадувати окремі деталі промови російського лідера, то однозначно можна зробити висновок про те, що ціла низка його ідей абсолютно йде в розріз із наявною реальністю. Наприклад, виправдання анексії Криму фактом того, що останній було прийнято як незалежну державу, яка шляхом референдуму оголосила про свій вихід зі складу України. При цьому Володимир Путін використовував аналогію з розпадом Югославії та появою Республіки Косово. Тобто, чітко вбачається відверте перекручування фактів і видавання бажаного за дійсне. Також варто згадати його заяви стосовно того, що Москва може продавати газ Києву по 180 доларів за 1 тисячу кубометрів, але останній просто відмовляється від цього. У такий спосіб російський президент намагається продемонструвати, що всі проблеми України спричинені виключно нею самою. Більше того, в даному випадку взагалі йде мова про традиційний міф щодо «братніх народів». Цікаво, що в цьому контексті специфічним є те, що в російській свідомості водночас уживаються два абсолютно протилежних образи українців – «злих бандерівців» та «рідних по крові».

            Таким чином, Володимир Путін виголосив своєрідний символічний посил, який продемонстрував його головний намір – не дати Україні остаточно залишити російську сферу впливу й піти шляхом євроінтеграції. Це вбачається в одночасній дискредитації Києва під час промови разом з неодноразовим наголошенням на тому, що Москва завжди готова зустріти свого «блукаючого брата» з обіймами.