В Берліні знову домовились про те, чого ніхто не хоче виконувати

Як відомо, на цьому тижні відбулася зустріч «нормандської четвірки» у Берліні, результати якої продовжують обговорювати й сьогодні.

            Але, не дивлячись на такий ажіотаж, рандеву цілком виправдало найбільш реалістичні очікування – принципово нового у мирний процес сторони не внесли. Принаймні за формою переговори мали вигідний для України характер, оскільки відбулося окреслення планів щодо розробки «дорожньої карти», тобто поетапної реалізації врегулювання конфлікту на Донбасі. Проте якщо звернути увагу на практичну складову, можна зробити висновок, що насправді результати берлінської зустрічі не є такими однозначними.

Сторони вирішили, що «дорожня карта» має містити в собі конкретні заходи реалізації безпекової складової Мінських домовленостей, а саме: оголошення перемир’я, безперешкодний доступ представників ОБСЄ до будь-якої ділянки окупованої території і т.д. Також в ній повинен передбачатися обмін полоненими. Але все ж найважливішими пунктами в запланованій «дорожній карті» є взаємне відведення сил з подальшим виведенням російських військ, відновлення українського контролю над власним кордоном та проведення виборів на території так званих ДНР та ЛНР. Дійсно, теоретично вище зазначені задуми виглядають доволі позитивно. Але навіть до їхнього переходу у практичну площину вже виникли проблеми.

Перш за все, в даному контексті варто згадати, що під час зустрічі почали проявлятися суперечності стосовно таких питань як доступ ОБСЄ до будь-якої ділянки окупованої території та обмін полоненими. Після рандеву Кремль чітко дав зрозуміти, що взаємної видачі не буде. Тому можна спостерігати, як результати зустрічі в Берліні просто нівелюються. Те ж саме стосується пунктів щодо виведення російських військ, відновлення українського контролю над кордоном та проведення виборів на окупованих територіях. Про належне виконання першого з них взагалі важко вести мову, оскільки Москва, як відомо, не визнає своєї присутності на Донбасі. Більше того, вона не вважає себе стороною конфлікту, тому навряд чи можна закласти в «дорожню карту» дієвий механізм врегулювання проблеми, якої, на думку російської сторони, просто не існує. Відповідно, тоді виникає питання щодо можливості реального волевиявлення на території так званих ДНР і ЛНР, оскільки за такої ситуації воно однозначно проводитиметься не за українським законодавством. Більше того, імовірність даного сценарію підкреслюється тим, що контроль Києва над кордоном, як було зазначено під час зустрічі, буде відновлено виключно після виборів.

Таким чином, не дивлячись на те, що сам факт зустрічі та напрацювання певних домовленостей є позитивним для України, питання щодо реального втілення останніх залишається відкритим.