СНД - сховище непрацюючих домовленостей

Порушення питання з приводу остаточного виходу України з СНД стало закономірним з огляду на цілу низку нещодавніх подій та обговорення перспектив введення візового режиму з Російською Федерацією.

 Варто зазначити, що фактично наша держава не є членом даної організації, оскільки вітчизняним парламентом не було ратифіковано ні Протокол до Угоди про створення СНД, ні Статут СНД. Але на Україну розповсюджується ряд міждержавних договорів, які були укладені в рамках Співдружності. Тому, за великим рахунком, на даний момент вона, щонайбільше, зберігає за собою право участі в ряді структур організації.

            Загалом питання щодо повного виходу із СНД постало ще в 2014 році у зв’язку з анексією Росією Криму. Україна відмовилася від головування в організації та перейшла до формату спорадичної участі в роботі деяких її структур. З огляду на все вище зазначене, можна зробити висновок, що наша держава перебуває в СНД виключно на добровільних засадах. Тому її повний формальний вихід з організації лише засвідчить наявний стан справ.

            Звісно ж, одразу виникає питання стосовно подальшого існування угод щодо взаємної виплати пенсій громадянам та визнання дипломів, а також про зону вільної торгівлі. Безумовно, українці, які проживають на території інших держав-членів СНД, можуть втратити пенсії та робочі місця, але слід розуміти, що те ж саме очікує і громадян відповідних країн. Тому навряд чи варто очікувати раптових дій, перш за все, з боку Росії, оскільки жодна сторона не зацікавлена у такому сценарії розгортання подій. Також не варто акцентувати увагу на угоді про зону вільної торгівлі, тому що вона фактично не працює і є за своєю суттю фіктивним документом. Яскравим прикладом цього є одностороння заборона Росією транзиту українських товарів до Казахстану та Киргизстану. Лише з огляду на останній факт, можна сказати, що навіть в такому редукованому та своєрідному вигляді членство України в СНД не приносить їй жодних дивідендів. Це об’єднання не виконує функції діалогу рівних між собою держав, а фактично є платформою для закріплення гегемонії Росії над рядом країн колишнього СРСР.

            Тому вихід України з СНД диктується суто раціональними мотивами, оскільки, як було зазначено, її перебування в даній організації не приносить жодної користі, навіть у символічному плані. Більш ефективним варто вважати перехід до формату укладення цілої низки двосторонніх угод з тим же Казахстаном, Киргизстаном і т. д., що дозволить Україні отримати реальні дивіденди, підтримувати прямі та адекватні партнерські відносини, а також нівелювати раніше згадані можливі негативні наслідки після остаточної відмови від членства в СНД.