Українська відповідь на позов Москви до Лондонського суду

Нещодавно стало відомо про те, що Україна готує чи не найперший масштабний позов проти Російської Федерації, який стосуватиметься порушення останньою Конвенції ООН з морського права.

 Варто зазначити, що дана ситуація демонструє значне пожвавлення вітчизняної дипломатії, яке, так би мовити, давно напрошувалося на фоні цілого ряду зовнішньополітичних провалів Москви.

            Перш за все, слід згадати факт того, що в серпні цього року Росія програла ЄС другу поспіль справу проти ЄС у рамках СОТ. Відповідно ще тоді велася мова про небезпеку такого провалу, оскільки він міг стати прецедентом для організації судових позовів за участю менш потужних держав. Зрозуміло, що в першу чергу малося на увазі збільшення тиску на Росію саме в рамках СОТ. Але, як виявилося, вище зазначена поразка Москви призвела не просто до створення небезпечного прецеденту, а й до його розширення. Це, відповідно, отримало своє відображення у підготовці позову від України.

            Варто розуміти, що такий крок стане пробним каменем для вітчизняної дипломатії. Більше того, від нього може залежати сама імовірність подальшого нарощення успіхів у протистоянні з Кремлем на міжнародній арені. Не слід забувати про те, що питання порушення Росією морських кордонів України є не єдиною наявною на сьогоднішній день проблемою. У даному контексті варто згадати необґрунтованість транзитних обмежень для Києва з боку Москви. Саме тому підготовка судового позову до Міжнародного трибуналу ООН проти Росії стане своєрідним «Рубіконом» для України.

            Загалом варто зазначити, що причину такої активізації вітчизняної дипломатії слід шукати не лише суто в зовнішньополітичних фіаско Кремля, а й у відверто агресивних діях останнього. Сюди слід віднести численні спроби демонтувати «нормандський формат» та вивести Київ з переговорного процесу, а також вже традиційне «розкручування» ситуації навколо так званого «кредиту Януковича». Фактично позов України до Міжнародного трибуналу ООН варто розцінювати як адекватну відповідь на звернення Росії до Високого суду Лондона з питання вище згаданого «боргу».

            Наостанок, слід зазначити, що вітчизняна дипломатія перебуває на правильному шляху, оскільки починає здійснювати послідовний тиск на Москву, переводячи боротьбу у правову площину, в якій, як відомо, остання є слабкою через створені власноруч прецеденти. Тому в подальшому варто очікувати позитивних результатів за умови продовження систематичного і, найголовніше, грамотного відстоювання власної позиції на міжнародній арені.