Студентство політичне: патріоти vs. ліберасти

Студентство має соціальну силу, яку можна спрямувати як на розгортання революції, так і на пацифістичну зраду державних інтересів.

Зважаючи на це, поведінка студентів, які метали торти, протестуючи проти війни і за стипендії для всіх, викриває знакову тенденцію, яку не можна оминути увагою.

Безумовно, якщо стипендії будуть отримувати тільки «круглі» відмінники та пільговики, то освіченість нації почне стабільно падати. Повсякчас у студентських колах можна зауважувати, що самі п’ятірки іноді отримують ті, хто не займається освітою себе, а лише працює «на бали» та догоджає викладачам. Проте, усе залежить від конкретного закладу і адекватності викладацького складу. Не всі заслуговують стипендії. Це очевидно. Проте навчатись повинні мати змогу й ті, хто прагне підвищити свій рівень освіченості. Іноді бюджетне місце і стипендія мають вирішальне значення у долі студента.  

Та суть питання в наступному: студенти-тортометальники ополчились проти війни, яка на їх думку віднімає у них право отримувати стипендію. Та навряд чи вони усвідомлюють, що наша по суті оборонна війна нині є найголовнішим фактором, який дозволяє їм навчатись в принципі.

Очевидно, що право на матеріальну підтримку студентства має бути захищене. У цьому процесі ми маємо скоригувати дії чиновників з позбавлення стипендій певної частини студентів на створення правильної системи розподілу коштів. Ми маємо створити адекватний політичним і суспільним реаліям механізм застосування принципу справедливості у питанні стипендій.

Проте, та ж справедливість вимагає адекватних каральних заходів саме до тих студентів, які виступають проти війни нашої країни з інтервентом. Особливо, якщо за спинами цих дітей стоять антиукраїнські організації. Ще не так давно у роки мого студентства я двічі обирався головою Студентської ради. У нашому маленькому провінційному ВНЗ із нетипово якісною для регіону освітою це давало гарні можливості. Ці роки запам’ятались мені створеним нами Клубом патріотів на базі інституту, Філософським клубом, численними патріотичними маршами, козацькими фестивалями, парадами вишиванок і Школою бойового гопака. Студентська рада зі своїми проектами стала осередком патріотизму у масштабах невеличкого 50-тисячного міста. У часи розквіту діяльності Януковича із Партією регіонів ми відчували, що саме цим потрібно займатись і займались.

А пізніше у 2013 році мене відрахували з навчання на другу вищу освіту – я жив на п’ятому поверсі Будинку профспілок, який пізніше став штабом «Правого сектору» на Майдані. Наступна спроба вступити на політолога до ЛНУ імені Франка після завершення Майдану теж провалилась – документи були подані, поте вибір був зроблений на користь «Азову», а не університету. Здавати величезну академрізницю чи долучитись до побратимів у романтичний світ слави і смерті – вибір був очевидним. Соромно було сидіти на парах коли твої однолітки стають героями, захищаючи країну.

Від початку війни у 2014 році я познайомився з багатьма студентами, які без роздумів ставали до лав добровольців і йшли воювати. Це авангард студентства України. Їхні сесії і пари стали для них другорядними, оскільки були такими об’єктивно. Проте їх не відраховували, а навпаки – захоплювались їхніми вчинками та позицією. Звісно були і ватні викладачі у ватних ВНЗ, які створювали студентам-воїнам проблеми. Проте кожний, хто насмілився на вольове рішення, був  нагороджений долею – шансом стати справжнім героєм України.

Ці прищики, що називають себе студентством, протестуючи проти захисту України – не гідні ані уваги, ані розуміння. Нормальні студенти мають поставитись до них зі зневагою, змусити їх відчувати сором. Проте обкрадання студентів «солодкою» владою (що так само є імовірним та реальним, як тарифний геноцид, який ми спостерігаємо) також не можна допускати. Усе суспільство має стати на захист справедливих принципів заохочення студентів за бажання навчатись і матеріальної підтримки їх стипендіями. Це обов’язково. При чому стипендія у тисячу гривень є ознакою бажання загнобити систему освіти, а не підтримати чи заохотити.

Студентство має бути національно-орієнтованим, а не ліберастично-боягузливим. Ліберальне мислення не визнає нічого вищого, ніж особисту свободу, тобто примітивні потреби соціально недорозвиненого індивіда. Обв’язкова ознака психічного здоров’я – патріотизм, він означає наявність інтелекту.