Епоха ліберальної глобалізації добігає кінця

Україна за 25 років своєї незалежності глибоко інтегрувалася в глобальний світ як в політичному, так і в економічному відношенні.

Зокрема понад 50% нашої економіки пов’язані з світовими ринками та зовнішньою торгівлею. Тож надзвичайно важливо розуміти сучасні фундаментальні тренди світового розвитку, що мають визначальний вплив також і на Україну.

Головною довгостроковою тенденцією сучасності стає закінчення ліберальної глобалізації – світового тренду, що визначав розвиток цивілізації в останні 25-30 років після краху комунізму і закінчення “холодної війни”. Епоха ліберальної глобалізації однозначно добігає свого кінця. При цьому деякі експерти навіть говорять про те, що глобалізація «врізалась на повному ходу головою в стіну» її природніх планетарних обмежень й в усі боки посипалися іскри, що вже спричиняють серйозні соціально-політичні потрясіння в багатьох провідних країнах, а також ерозію та можливий розпад звичних міжнародних інститутів.

Причому в епіцентрі потрясінь опинилось саме ядро проекту ліберальної глобалізації та його центральні інститути, зокрема Європейський Союз і НАТО, та й сама держава–світовий лідер – Сполучені Штати Америки.

Так, США, які на здивування всього світу занурюються в глибинне внутрішнє протистояння порівняне з станом «холодної громадянської війни», проходять через випробування безпрецедентними президентськими виборами, за результатами яких з завмиранням слідкують в усьому світі.

Європейський Союз як інтеграційний проект зіткнувся з глибинною кризою, що поставила під питання його майбутнє. Це і переможний референдум про вихід Великобританії зі складу ЄС, і глибока міграційна криза, і всеосяжна недовіра громадян країн-членів до брюсельської бюрократії, і, зрештою, нескінченна економічна криза та неподолані кризи зони євро і банківської системи.

В НАТО наростають значні внутрішні суперечності, зокрема вперше в історії ставиться під сумнів готовність його головної військової опори – США – виконувати свої зобов’язання перед усіма членами Альянсу.

А в геополітичному відношенні ядру ліберальної глобалізації – США та Європі – починають кидати дедалі більш відкритий виклик авторитарні ревізіоністські держави – Росія, Китай, Іран, що прагнуть підірвати міжнародне право та змінити нинішній світовий порядок, запровадивши багатополярний світ з власними зонами впливу.

Слід визнати, що ліберальна глобалізація останніх 30 років мала як безумовні позитиви для бідних країн, так і глибинні негативи, що спричинили значні соціально-економічні проблеми та нинішню наростаючу політичну дестабілізацію всередині США та Європи.

Зростання світової економіки в умовах глобалізації принесло очевидний виграш світовим елітам і багатіям загалом, що в рази примножили свої багатства. А також бідним масам населення Китаю та Південної і Східної Азії, де сотні мільйонів людей завдяки новій індустріалізації піднялися з бідності до рівня життя вже наближеного до середнього класу розвинених країн.

Натомість найбільше втратив саме європейський і американський середній клас, реальні доходи та рівень життя якого десятиліттями були заморожені й навіть спадали, а сам він почав розмиватися і скорочуватися. Середній клас США і Західної Європи зазнав багаторічної соціально-економічної стагнації та втратив життєву перспективу на фоні бурхливого зростання в світі, передусім у Азії.

У лихоманці неоліберальної глобалізації космополітизовані еліти розвинених країн побачили свій унікальний шанс на надприбутки та швидке збагачення. В результаті відірвались від своїх народів та втратили своє національне коріння, моральні орієнтири і відчуття реальності.

Фінансові піраміди та фондові бульбашки, деіндустріалізація та втрата робочих місць, занепад національного виробництва, непідйомна закредитованість держав, компаній та домогосподарств, хронічні дефіцити держбюджетів у розвинених країнах світу – наслідки неоліберальної глобалізації в інтересах корумпованих еліт, що втратили відповідальність перед своїми громадянами.

А офшорні схеми приховування прибутків та ухиляння від сплати податків в своїх країнах – лише один з інструментів того, щоб урвати додатковий куш.

Саме тому політичні еліти розвиненого світу нині постали перед новим явищем – втомленим, злим і роздратованим виборцем. Виборцем, який втрачає довіру до своїх еліт, який підозрює їх в корупції, зраді та піклуванні лише про власні егоїстичні інтереси. Виборцем без надії на покращення свого життя в рамках нинішнього статус-кво, а отже готовим слухати альтернативні ідеї і пропозиції, якими б незвичними вони не здавалися ще деякий час тому.

Звідси підйом так званих «популістичних» рухів в Європі та підйом у президентській кампанії у США таких нетрадиційних кандидатів у президенти, як Трамп у республіканців та соціаліст Сандерс у демократів. Які обидва з протилежних, крайніх політичних позицій знайшли підтримку у мільйонів середніх американців, що втомилися від десятиліть безвідповідальності та егоїзму політичного істеблішменту своєї країни, від тиранії так званої політкоректності, від брехні експертів і засобів масової інформації, що в очах пересічного американця лише обслуговують корумповану еліту.

Тож і панамський офшорний скандал, який прийшов як ще один землетрус для еліт, знайшов благодатний ґрунт для тривалого обурення з боку звичайних громадян у демократичному світі, особливо в Європі, і матиме довгострокові наслідки. Історія вчергове свідчить, що за все зрештою треба платити.

Україна однозначно є частиною цього світового тренду. В нас зазначені проблеми і виклики посилені в рази. А потреба в новій відповідальній і дієздатній еліті є питанням національного виживання. Питанням життя і смерті нації.

Хто прийде на зміну нинішнім космополітичним мародерам та компрадорам від влади і бізнесу – вирішуватиме український народ. Ми переконані, що вибір зрештою впаде на тих, для кого національний інтерес та моральні цінності – це не риторика, не маніпуляція і не порожній звук. На тих, хто має стратегічне бачення шляхів радикального прориву країни до гідного сучасного життя, а також рішучість і волю його реалізувати.

А значить команда Радикальної партії прийде до влади в країні і виконає свою історичну місію!

І про наші висновки з резонансного голосування за вихід Великобританії з ЄС, яке безумовно носить доленосний характер. Переконаний, що ця епохальна подія несе як негативний, так і значний позитивний потенціал для майбутнього, в даному разі і самої Великобританії, і Європи, і України.

Від часів кінця СРСР і до останнього Майдану українські демократи боролися за майбутнє України під гаслом “повернення України додому в Європу”. Водночас життя навчило нас переходу від євро-романтизму початку 90-х та євро-оптимізму 2000-х до євро-реалізму та прагматизму. Але в жодному разі ми не повинні впадати у євро-скептицизм.

Просто слід усвідомити, що повернення в Європу означає передусім відновлення нашого законного і гідного місця в європейській цивілізації, в якій безумовно залишається й Великобританія навіть після свого виходу з ЄС. І наявність або відсутність інституційного членства в Європейському Союзі зовсім не визначає нашої успішності на цьому шляху.

Рішучий вчинок британців щодо виходу з ЄС, насправді, привідчиняє двері для можливого альтернативного розвитку європейської цивілізації. І це несе стратегічний позитивний наслідок для нас.

Нинішнє дедалі більш централізоване і забюрократизоване об’єднання Європи у формі Європейського Союзу, започатковане близько 70 років тому на базі порозуміння та політичного і економічного домінування Франції і Німеччини, може й не витримати викликів сучасності. Як і централізована російсько-комуністична імперія у формі СРСР, що теж проіснувала близько 70 років.

Припускаю, що референдум у Великобританії – це перша ластівка процесу, який, зрештою, в стратегічній перспективі може призвести до фундаментальної реорганізації політичного і економічного простору Європи в напрямку більш гнучкого об’єднання країн європейської цивілізації в новому проекті Європи. В проекті Європи як “сім’ї вільних народів”, об’єднаних не стільки бюрократією і централізованими директивами, скільки розумінням громадянами і народами спільних цінностей, долі та майбутнього. Яка буде організаційна форма такого об’єднання Європи визначить саме життя та її народи.

І без Великобританії та України на різних географічних кінцях Європи таке якісно нове, життєздатне об’єднання європейських народів неможливе. І в ньому Україна вже не буде “затурканим бідним родичем” на периферії.

Це вимагатиме нового покоління європейських лідерів – мудрих і водночас сміливих і рішучих, здатних давати адекватну відповідь на новітні виклики. Європа віками була попереду всього світу завдяки саме таким лідерам – від філософії і науки до економіки і політики.

Вірю в те, що Європа ще не втратила свій історичний драйв і нові лідери вже на підході. Так само, як і в Україні.

А поки Радикальна партія наполягає на невідкладному ініціюванні переговорів з ЄС щодо перегляду нинішніх невигідних умов Угоди про Асоціацію щодо зони вільної торгівлі з Євросоюзом, які визначають мізерні квоти для нашої продукції та не сприяють розвитку нашої економіки.

В майбутню Європу, в якій би формі вона не була об’єднана, Україна має увійти сильною, економічно розвиненою державою. Така наша мета!

Олег Ляшко,
Народний депутат України,
Лідер Радикальної партії