Скільки ще ми будемо тішити власне самолюбство?

В пріоритетах зовнішньої політики Росії пункт про визнання Києвом російської приналежності окупованого півострова знаходиться на останньому місці.

Важко без роздратування читати і слухати коментарі вітчизняних політиків, які, до того ж, займають відповідальні щаблі в ієрархії української влади, з приводу провокативних дій Росії в Криму. Колеги, адже ви не блогери і «політичні експерти», котрих сьогодні хоч греблю гати. На вас лежить значно більша відповідальність за майбутнє цієї країни, отже, ваші слова і дії мають бути адекватними реальній ситуації, а не вільним польотом фантазії.

Зокрема, один з відомих політиків, народний депутат нещодавно публічно заявив, що своїми інсценуваннями на півострові Москва прагне «обміняти Крим на Донбас», зробити так, аби Україна вимушено визнала Крим російським, в обмін на що Путін покине Донбас. В цій заяві кожне слово демонструє втрату зв’язку з реальністю. Але, зважаючи на  останні події, особливо актуальна частина, що стосується Криму. Так от, поведінка росіян протягом останніх років свідчить, що в пріоритетах зовнішньої політики Росії пункт про визнання Києвом російської приналежності окупованого півострова знаходиться десь між проблемою двосторонніх відносин із Зімбабве і розширенням співпраці з Науру. Іншими словами, Москві глибоко начхати, чи визнає Україна російське право на Крим бодай через тисячу років. Це питання взагалі не стоїть для Кремля. І як би сумно це для нас не було, як би не зачіпало наше геополітичне самолюбство, подібна ситуація зумовлена слабкою міжнародною суб’єктністю України. Хочу підкреслити, що це не скільки остаточний діагноз, стільки проблема, яку треба виправляти. І нам ніколи з цим не справитися, якщо самі себе будемо постійно переконувати у тому, чого немає в реальності, якщо видаватимемо бажане за дійсне.