Чому Польщі цікавіше танцювати під московську балалайку ніж під укр. цимбали?

Останні події, дописи у ЗМІ та поведінка гаранта України, спонукали мене до написання статті, яка б дала відповідь тим лицемірам, що намагаються втоптати в болото українську історичну пам'ять.

Сьогодні уже нікого не здивуєш тим, як східні чи західні сусіди намагаються очорнити діяльність національно-визвольних рухів українського народу. І коли така поведінка йде від нашого східного сусіда, то це є цілком зрозуміло у вирі новітньої україно-московської війни. Але, коли безпідставно линуть звинувачення в сторону українських національних Героїв від сусіда, який себе називає нашим союзником, то мимоволі згадуєш вислів Черчилля: «У держави не має друзів і ворогів, а є лише свій інтерес». Так який інтерес переслідує Польща, яка останнім часом намагається перекручуванням історичних подій викликати в української нації почуття неповноцінності, адже представники Польщі говорять про події, які відбувалися саме на українських теренах. І так виходить, що польські урядові очільники трактують українському народові його історію, як колись окупувавши нашу етнічну територію - диктували нам свої порядки за панщини.

Я не буду зупинятися в даній статті на тих рішеннях польського сенату про геноцид поляків на Волині з сторони українського населення. Адже доказувати, що ми на своїй землі маємо право на відсіч окупантові – те саме, що просити сусіда про право користуватися колодязем на своєму подвір’ї. Проте мені, стає цілком і повністю зрозумілою позиція Польщі, яка не ставить жодних претензій сьогодні до Російської федерації за дві Катині, але усіляко намагається повчати нас за оборону рідної землі.

Можливо такий політичний хід Польщі є нічим іншим, як показ свого безсилля в політиці з країнами західної Європи, де поляки крім свого аграрного сектору і великої кількості заробітчан нічого догідного не мажуть постачати?! Бо підорювати польських високопоставлених політиків у змові з Москвою мені не дуже б хотілося, хоча такий висновок напрошується сам по собі.

Якщо офіційна Варшава не усвідомила, що загравання з московитами ніколи нічого доброго не віщувала – то це говорить тільки про політичну незрілість сьогоднішнього керівництва польської держави. І така поведінка в історії вже мала місце, коли в період між Першою і Другою світовою війною поляки намагалися провести насильну полонізацію українського населення, проводячи Пацифікацію та боротьбою з національно-свідомою молоддю. Після чого Польща втратила свою державність, будучи знищеною державами західної Європи, а пізніше на 50-ть років потрапивши під владу Москви. Якщо історія нічого не вчить нашого західного сусіда, то йому хіба варто поспівчувати.

Якою ж має бути відповідь нашої сторони на антиукраїнські дії Польщі? Перше: не піддаватися на провокації шовіністичних польських кіл та агентів впливу Москви, яка направляє радикалізоване польське суспільство через своїх маріонеток у польському сенаті. Друге: потрібно відстоювати честь українських національних Героїв, які своїм прикладом та жертовною боротьбою віддали усе своє життя на служіння Україні. Звісно, що сьогодні чекати на національну політику від чинного деморалізованого та дискредитованого керівництва нашої держави ми не можемо через ряд багатьох причин, основною з яких є її неукраїнське обличчя(всі інші є похідні). Тому ми можемо опиратися лише на українських істориків, українські громадські організації та українську церкву, яка також вже почала на собі відчувати «дружбу» західного сусіда.

Також мені цілком є зрозумілою позиція Польщі в плані відношення до сьогоднішньої Української держави, оскільки її керівництво призвело за 25 років до втрати армії, промисловості та тимчасово окремих території: шельф Чорного моря з багатим покладом нафти і газу біля о. Зміїний – Румунії, частину території – Молдові, частина прикордонної зони – Білорусії, півострів Крим – Російській федерації, Донбас – терористам ДНР і ЛНР. Тож польська сторона намагається використати тимчасову слабкість нашої держави і нікчемного її керівництва для здобуття своїх успіхів за рахунок України. Проте, як завжди, поляки забувають, що ми не тільки повертаємо ситуацію в статус-кво, але і переходимо у наступ, як це було на Волині 11 липня 1943 року. Як то кажуть, історія має властивість повторюватися…

            Сьогоднішня наша зброя – це проведення тематичних лекцій по навчальних закладах, яка має розпочатися вже з нового навчального року, популяризація історичних книг українських істориків та проведення круглих столів із залученням відповідних експертів. До цієї діяльності мають бути активно залученні українські ЗМІ та ЗМІ, які належать діаспорі і українська церква в Україні та за кордоном.

            Таким має бути початок нашої відповіді! Все інше, уже скоро проясниться!

Голова Проводу ГО «Ідея Нації» Остап Стахів