Невиліковна хвороба української політики

Засідання Погоджувальної ради парламенту, призначення якої полягає в попередньому обговоренні порядку денного пленарних засідань, вже давно перетворилося на змагання в акторській майстерності.

Замість того, щоб узгоджувати позиції, народні депутати використовують засідання як публічний майданчик для піару, а замість фахових коментарів роздають перед камерами популістські рецепти щастя або просто критикують опонентів. Тож не дивно, що робоча група Європарламенту, яка займалася моніторингом роботи Верховної Ради, з-поміж багатьох інших рекомендацій для реформування українського законодавчого органу вказала і на бажаність проводити погоджувальну раду без камер. Пояснення просте: парламентарі надто зловживають популізмом, маючи медійний доступ до публіки.

Ця тема знову вислизнула у публічну площину з подачі спікера ВР Андрія Парубія, який на сьогоднішній Погоджувальній раді, послухавши виступ Юлій Тимошенко, вказав на слушність поради європейців.

Те, що наша політика рясніє популістами, вплив і кількість яких, на жаль, зростають, ні для кого не секрет. Однак треба визнати, що конкретних і швидких ліків від популізму не існує, тому часто боротьба з цією хворобою своєю недолугістю мало чим відрізняється від недолугості популістських вистав. Тільки-но задумайтесь над формулюванням: обмежити доступ ЗМІ до публічного засідання парламентарів через… популізм. Мабуть, історія утисків свободи слова ще не знає прецеденту, коли щось схоже було підставою для обмежень доступу журналістів до роботи загальнонаціональних представницьких установ.

Мабуть, рішення проблеми лежить десь в іншій площині. Політиків, які не відповідають за те, що говорять, можуть виправити лише ті, хто їм довіряє і обирає їх до влади. Якщо хтось голосує за кандидатів, що вміють тільки говорити, значить цей хтось має повне право отримувати результат свого вибору – тішитися солодкими промовами своїх обранців. Що ж, демократія…