ЄС відтягує безвізовий режим. Які наслідки для України?

Під кінець минулого тижня офіційні дипломатичні особи підтвердили той факт, що в Брюсселі таки обговорюють можливість перенесення безвізового режиму для України.

Імовірне відтермінування пов’язане з більш масштабною ініціативою в ЄС, яка передбачає запровадження механізму швидкого призупинення безвізового режиму між Євросоюзом та іншими країнами. Важливо, що такий механізм застосовуватиметься не тільки в разі порушення умов візової лібералізації країною, яка отримала безвізовий, але й може бути задіяний Єврокомісією в односторонньому порядку. Таким чином, на фоні мігрантської кризи європейські лідери прагнуть заспокоїти своїх виборців шляхом створення інституційних можливостей для оперативного скасування безвізових режимів, насамперед, з новими кандидатами на такі преференції. До числа останніх належить і Україна.

Саме ці новації можуть загальмувати довгоочікуване скасування віз для українців, попри виконання Києвом всіх поставлених вимог. Як наслідок, можна очікувати зміни в тональності політичного діалогу між Україною та ЄС.

Справа в тому, що європейські політики чинили неабиякий тиск на офіційний Київ, фактично шантажуючи українську владу безвізовим режимом. І, безумовно, саме завдяки цьому тиску ми отримали низку антикорупційних законів і структур, створення яких без наполегливості Брюсселя могло затягнутися ще невідомо наскільки. З великим скреготом ухвалюючи відповідні рішення, провладні та опозиційні сили в українській політиці розуміли, що просто не мають виходу, адже провал безвізової стратегії означатиме втрату довіри з боку ЄС та зраду власного суспільства, яке свого часу не пробачило Януковичу зриву угоди про асоціацію. Однак тепер все може докорінно змінитися.

Якщо ЄС культивуватиме невизначеність із безвізовим для України, в парламенті може просто не назбиратися голосів для прийняття будь-яких інших євроінтеграційних законопроектів. І ніякий шантаж, на кшталт «немає реформ – немає скасування віз» більше не допоможе. Понад те, популісти неодмінно використають цей привід, щоб виправдати своє небажання голосувати за реформаторські ініціативи, які сьогодні умовно називають європейськими. Розпочнеться нова хвиля зрадоманства, яка знищить останні залишки консолідації вітчизняного політикуму, що тримається виключно на мотивах догодити ЄС. Тепер же пануватиме риторика: Європа не виконує своїх обіцянок, то чому ми повинні дотримуватися своїх зобов’язань?

В результаті, постраждають не скривджені українські політики, а українське суспільство, оскільки втрачені європейські стимули для реформ йому доведеться компенсувати самотужки.