Досить воювати зі стрічками

Святкування Дня Перемоги в Україні показало: проблеми історії та символічної спадщини в нашій країні є предметом гострих політико-ідеологічних спекуляцій.

В кількох українських містах 9-го травня відбулися сутички, внаслідок яких правоохоронці затримали загалом близько ста осіб. Яблуком розбрату між активістами вже традиційно стала георгіївська стрічка, яка останніми роками набула різного значення для громадян однієї української держави. Для одних – це символ військового сепаратизму, російського шовінізму і агресії, для інших – атрибут пам’яті про перемогу у Великій вітчизняній війні. Тому для перших використання звичайної стрічки було маніфестацією проросійської позиції і провокацією, для других – відстоюванням пам’яті про подвиг у війні проти нацизму. На жаль, примирити обидві сторони допоки не вдалося. І причина непорозуміння полягає у відсутності конструктивного громадянського діалогу.

Проблема не в тому, що дві позиції є принципово несумісними, а в тому, що їх протистояння продовжують нахабно експлуатувати в політичних цілях.

Георгіївська стрічка останніми роками була дискредитована учасниками антиукраїнського  сепаратистського руху на Донбасі. Тим самим у ветеранів ВВВ вкрали їх символ, наділивши його не тим змістом, який він мав десятками років. Але який стосунок до цього мають політики, які почіпляли георгіївські стрічки на лацкани дорогих костюмів і з парламентських трибун голосно заявили, що не збираються відмовлятися від символу Великої Перемоги? Якщо вони тим самим прагнуть підтримати ветеранів, то навряд останнім стрічка важливіша за пам’ять, шанування, гідну пенсію і повсякденну турботу. Очевидно, що дії таких політиків переслідують іншу мету, яка розколює і без того напружене суспільство. В цій ситуації справедливим здається підхід, коли право носити помаранчево-чорну стрічку матимуть лише ветерани, оскільки це дійсно їх подвиг і пам’ять. Всі інші просто повинні розуміти, що використання цього символу ображає пам’ять вже новітнього покоління борців за незалежність України. А прикривати дідами-прадідами свої політико-ідеологічні орієнтації – це, передусім, образа їх героїчного подвигу.