Чому знову Вілкул?

Перемога Вілкула-старшого на виборах мера у Кривому Розі змушує серйозно задуматись над фундаментальними проблемами українського суспільства.

Можна говорити про багато тактичних причин отриманого результату, передусім, докоряти «Самопомочі» за те, що в конкуренти Вілкулу виставила не місцевого кандидата Милобога, а чужого криворіжцям Семенченка, в результаті чого останній отримав у 7 разів меншу підтримку, ніж діючий мер. Можна з відчаю нарікати на підкупи і фальсифікації, але 74% голосів – це далеко не показник фальсифікованих виборів. Можна шукати й інші причина і при бажанні їх знайти, але, дивлячись правді у вічі, мало хто реально сумнівається в остаточній перемозі Вілкула. Його об’єктивний результат – підтримка більшості містян. Містян, які продовжують довіряти «своїм» більше, ніж будь-кому іншому, для яких у пріоритеті залишаються цінності «матеріальної допомоги» напередодні виборів і яким більш до вподоби образ «доброго господарника», ніж молодого лідера, перспективного активіста чи АТОшника. Все це для них чуже, їм потрібен господар – типовий директор заводу, який, можливо, не робить краще, але й не пропонує таких загадкових і небезпечних змін, нічого не чіпає і не порушує славнозвісну стабільність – головну електоральну принаду колишньої Партії регіонів, а тепер Опозиційного блоку. І хай навіть всі знають, що цей господарник потроху розкрадає міський бюджет, когось «кришує», комусь роздає комунальне майно, а його оточення – вся місцева банда. Головне, що він ніколи нікому не скаже: ваше місто – у ваших руках; щоб жити краще – більше працюйте, щоб позбутися корупції – організовуйтесь і щодня боріться проти неї, щоб місто процвітало – самі спільно приймайте найважливіші рішення і т.д.

Одним словом, проблема в цінностях пересічного виборця. Для доброї половини українського електорату більш прийнятно, щоб владу обіймав осілий бандит, який гарантує непорушність усталеного способу життя, ніж той, чия постать віщує якісь зміни і непередбачуваності. Ми вже спостерігали перемогу патріархального менталітету в 2010 році, коли президентом став Янукович, але відголоски цього типу громадянина ще довго мучитимуть Україну.